Дуель Біла Роджерса та Френка Шортера на Нью-Йоркському марафоні 1976 року
В 1976 році Фред Лебоу зміг домовитись з владою Нью-Йорка й організувати забіг через все місто. Щоб привернути увагу вболівальників до цього дійства, він запросив до участі зірок американського марафонського бігу того часу — двократного призера олімпійських ігор Френка Шортера та національного рекордсмена Біла Роджерса.
В 1976 році Фред Лебоу зміг домовитись з владою Нью-Йорка й організувати забіг через все місто. Щоб привернути увагу вболівальників до цього дійства, він запросив до участі зірок американського марафонського бігу того часу — двократного призера олімпійських ігор Френка Шортера та національного рекордсмена Біла Роджерса. Ходять чутки, що Фред тоді вдався до забороненого прийому, а саме заплатив гроші спортсменам за участь.
Роджерс, який мав бажання реабілітуватись за провал на Олімпіаді в Монреалі, залюбки прийняв пропозицію Лебоу й почав фанатично готуватись. Вже на перших кроках підготовки він встановив особистий рекорд по місячному об'єму — понад 1 000 км.
Поки він поповнював скарбничку свого тренувального плану кілометрами, його гаманець пустішав й в день змагань йому довелось добиратись до Манхеттена в об'їзд платних доріг.
Окрім Шортера й Роджерса, Фред Лебоу запросив до участі англійця Яна Томпсона з другим результатом в історії марафону - 2:09:12.
Впевненість у своїх силах дозволила Білу Роджерсу відірватись від своїх переслідувачів й на відмітці 32 км стати одноосібним лідером. Як підсумок він випередив Френка Шортера на три хвилини й став першим переможцем Нью-Йорського марафону у класичному вигляді.
Сам Біл, у своїй книжці Marathon Man, описує цей момент так: "На одному з поворотів я побачив Френка, який рухався мені на зустріч. Він тільки злегка посміхнувся і кивнув головою. Це була передача естафети від одного чемпіона до іншого".
Після закінчення марафону на Біла чекала череда сюрпризів. Спочатку він не знайшов своєї машини, яку евакуювали за неправильне паркування, а в університеті, де він працював вчителем на повну ставку, йому заборонили бігати під час обідньої перерви й поставили перед вибором: робота або біг?
В підсумку Біл зробив правильний вибір й три роки підряд був першим на Нью-Йорському та Бостонському марафонах, а також перемагав на Амстердамському, Х'юстонському, Мельбурнському й Фукуокському марафонах.
Щодо штрафу за неправильне паркування, то його оплатив Фред Лебоу з власної кишені.
Єдине, що не вдалось Білу Роджерсу, то це реабілітуватись та ще раз виступити на Олімпійських іграх. На його жаль, американці не поїхали до Москви на Олімпіаду 1980 року у зв'язку з бойкотом.
