Реклама 18+

Відмінна пригода Еріка: професійний тріатлет, як бізнес

В травні на сторінках журналу Triathlete Magazine вийшла стаття про американця Еріка Лагестрома, який покинув звичайне життя, поринув у світ професійного спорту та став сам для себе малим бізнесом.

Перш за все бути професійним тріатлетом - це не просто бути частиною еліти

Професіонал - це той, хто заробляє на життя, із задоволенням та завзяттям займаючись своєю справою, а це, як не дивно, досить невелика група. Хоча без розпитувань спортсменів точну кількість таких людей визначити важко. Виходячи з найбільш точної інформації з цього приводу, в число людей, які дійсно заробляють за допомогою своїх спортивних здібностей, входять не більше 200 справжніх професійних тріатлоністів по всьому світу. Хоча більшість професіоналів твердять, що їх менше.

Читайте також: як брати Діаси підкорюють не тільки UFC, а й тріатлон

Всі світові профі пройшли тривалий процес «становлення» і досягти цього, найчастіше, дуже важко. Незалежно від того, чи мріє спортсмен прогресувати на гонках Міжнародного союзу тріатлону (ITU) або накопичувати достатню кількість кваліфікаційних очок Всесвітньої корпорації тріатлону (WTC), щоб потрапити на чемпіонат світу Ironman або Ironman 70.3, вони повинні покинути безпечне середовище, яке сприяло розвитку їх спортивних талантів, щоб відправитися в пригоду.

Так було у випадку з Еріком Лагерстромом, який покинув свій рідний Портленд, щоб тренуватися з групою тренера Паулу Соуза в Сан-Дієго. Це відбулося незабаром після закінчення Портлендського Уорнерского Тихоокеанського коледжу, який суттєво наблизив хлопця до його олімпійської мрії. Але проживання в Південній Каліфорнії було для нього дорогуватим, тому він майже два роки працював у місцевій веломайстерні, поки не накопичив 10 000 доларів, щоб здійснити свою мрію в 2013 році.

Наступні два роки він провів, подорожуючи по всесвітнім гонкам під егідою Міжнародного союзу тріатлону (ITU) - від Китаю до Мексики та Угорщини, зустрівши на своєму шляху безліч яскравих емоцій і, одночасно з ними, важких часів - від обману водієм таксі в Китаї до образливих прізвиськ в Барбадосі за те, що він занадто часто бігає в туалет під час вирішальної олімпійської кваліфікаційної гонки в Японії. Для нього це була незабутня пригода. Але одна погана гонка могла все змінити.

В той час Ерік перебував на стипендії від USAT - національного органу управління мультиспортивними дисциплінами в Америці, який є головним джерелом фінансування для спортсменів, що не отримали кваліфікацію до національної команди. Ця стипендії покривала всі його витрати на дорогу та проживання в офіційних тренувальних таборах. Для спортсмена, що бере участь в гонках під егідою Міжнародного союзу тріатлону (ITU) відсутність коштів означало відсутність нових змагань.

«Наприкінці 2014 року я брав участь у перегонах, які проходили десь в Китаї, і все пройшло далеко не так, як хотілось б. Це був перший раз, коли я серйозно задумався про те, щоб піти зі спорту», - говорить Лагерстром. «Я був вимотаний після усіх поїздок, ба більше, хтось із USAT вирішив, що я - не найкращий варіант для їх обмеженого фінансування. Саме тоді я й зрозумів, що мені доведеться або відступити, або показати свої кращі якості».

Великі зміни почалися, коли 25-річний Лагерстром вперше усвідомив, що професійний спортсмен може бути малим бізнесом. Йому потрібно було навчитися успішно керувати ним, інакше він був би не в змозі прогодувати себе. Він повернувся до тренувань в 2015 році із запеклим завзяттям досягти мети, яке він раніше не відчував. Він більше не був Еріком Лагерстромом - спортсменом. Він був Корпорацією Еріка Лагерстрома, і йому було життєво важливо зберегти цей бренд. Він вирішив зосередитися на гонках Life Time Tri Series на олімпійській дистанції, які щорічно проводить Life Time Fitness та Escape from Alcatraz, щорічний тріатлон, який стартує з острова Алькатрас. Він облаштував свій фургон, поступово модернізуючи його, щоб скоротити витрати на проживання в тренувальних таборах.

Пізніше організатори Life Time Tri Series припинили своє існування, а більшість тріатлетів та їх бізнес серйозно постраждав. Серія гонок Life Time оплачувала величезні рахунки професійних спортсменів протягом десятиліть, вручивши тільки в 2013 році 1,1 млн доларів призових. Деякі тріатлети вирішили сфокусувати свою увагу на гонках від Всесвітньої корпорації тріатлону (WTC), хтось продовжити навчання та отримати ступінь MBA, а Лагестрем вважав за краще повернутись до Міжнародного союзу тріатлону (ITU), хоча б на деякий час, щоб знайти нові шляхи зробити свою «компанію» більш прибутковою. Форму, яку Ерік набрав під час міжсезоння дозволила йому провести найкращий сезон в кар'єрі, а також несподівано здобути перемогу в Escape from Alcatraz, що позитивно вплинуло на його репутацію. Виявляється, що залучати спонсорів стало набагато простіше після того, як ви перемогли Енді Потса, шестиразового переможця цієї гонки.

«Звичайний американський спортсмен ITU не має права навіть поговорити телефоном з кимось із відділу маркетингу», - говорить він. «До кінця цього року я, нарешті, зміг укласти свою першу угоду і підписати більші контракти у моїх чинних партнерів. Приємно було помічати, що не кожна розмова мала починатися з пояснення того, хто я. Я б сказав, що це було початком мого становлення, як «професійного тріатлета».

Читайте також: Від в'язниці до тріатлону. Як Джон Макевой врятував своє життя

«Чари розвідки», агонія перебування

Люди, які подорожують по світу, розглядаючи різноманітні екзотичні місця, виглядають для нас так, ніби вони живуть життям мрії, особливо гортаючи їх стрічку Інстаграма. Але витрачати понад дев'ять місяців на рік на дорогу нелегко.

«Я ненавиджу подорож. Я ненавиджу аеропорти. Я ненавиджу літаки. Я ненавиджу все в процесі поїздок на гонки», - каже Лагерстром. «Звичайно, ми добираємося в шикарні місця, відвідуємо рідкісні пам'ятки, але ми там не заради відпочинку. Кожна поїздка для мене вважається відрядженням».

Секрет підтримки здорового глузду - це намагатися знайти задоволення в дрібницях. Для Лагестрома та інших це дві речі: кава й кухня. Якщо хочете знати, де знайти кращий маккіато або печиво в будь-якому місті по всьому світу, запитайте у професійного тріатлета. Перше, що робить Лагерстром, коли прибуває на нове місце, - це відвідування кращого кавового магазину та їжі. І тільки потім - справи.

Вартість такого нетрадиційного життя може бути висока. Підтримка будь-яких відносин й контактів, будь то родина або просто колега є складним, тому кочовий спосіб життя, може бути жорстким. Один поцілунок на найближчі 12 тижнів - це зовсім не схоже на запаморочливий рецепт успіху в довгостроковій перспективі.

«Звичайно, такий спосіб життя дуже стресове та відбиваєтся на відносинах. Це і зіграло величезну роль в тому, що у мене їх більше немає », - говорить Лагерстром. «Ось чому більшість спортсменів ITU самотні. Якщо у них є хтось, дорогий серцю, їм зазвичай стає інший спортсмен на трасі. Я дивлюся на Джоша Амбергер і Ешлі Джентл, як на неймовірний приклад двох людей, які змушують один одного добиватися успіхів».

На жаль, Амбергер, який вже брав участь в гонках Ironman й 70.3, не зміг дати своєму другу надто багато порад по частині відносин. «Я не знаю, в чому секрет», - говорить він. «Ми просто максимально використовуємо наш час разом, і нам подобається те, що ми робимо».

Пошук дзену

Лагестром й Амбергер нарікають на те, що тріатлон став продуктом - чимось на зразок великої корпорації, яка буде продаватися споживачам, які бажають похвалитися медаллю фінішера або татуюванням. Але вони як і раніше вірять, що тріатлон - це робота, яка вдосконалює душу, здатна пробудити незвідані раніше почуття. Для таких спортсменів, як вони, ці відчуття стоять всіх тих труднощів, з якими зазвичай стикається спортсмен-тріатлоніст.

«Є деякі гонки, які по-справжньому розрізняються - такі, як Втеча з Алькатраса, - каже Амбергер. «Це така епічна гонка. Це навіть більше, ніж конкуренція за гроші. Коли все зроблено, ви можете озирнутися на всі страждання й згадати, наскільки особливим був досвід. Ви перетинаєте фініш, бувши шалено задоволеним собою».

Намагаючись підтримувати інтерес людей до тріатлону, Лагестром балансує, утримуючи малий бізнес на плаву й знаходячи нові гонки та дороги, які здатні зміцнювати його мотивацію та задовольняти вимоги його строгих тренерів.

«Мені легко й швидко все набридає, - каже він. Я не люблю повторювати те ж саме знову і знову. Для мене пригода - це коли ми стикаємося з невідомим. Там можуть бути жорсткі умови, але є ймовірність зіткнутися з незвіданими речами. Тоді все залежить від того, як ви адаптуєтесь до того, що перебуває навколо вас».

Місяць в дорозі

Подорожі не можна назвати легкими й дешевими. Саме так Лагерстром оцінює свої поневіряння по світу під час самого жвавого і завантаженого сезону.

Авіаквитки: $500- $1000

Перевезення велосипеду: $250 - $500

Інший транспорт (прокат автомобілів, газ і т.п.): «Приблизно 300 доларів, але це повністю залежить від місця розташування. Я намагаюся наблизити цю статтю витрат до нуля. Я рідко орендую машину»

Плата за проживання: «Я витрачаю 800 доларів на місяць за оренду, коли навчаюсь у Каліфорнії, але лише 350 доларів, якщо перебуваю в кемпінг-парку».

Харчування: «Не знаю. Я купую те, що мені потрібно, і не рахую це в загальні витрати, щоб зайвий раз не засмучуватись».

Інше обладнання (шини, трубки тощо): $50

Плата за тренажерний зал/басейн: $60

Плата тренеру: $400

Страхування: $300

Обслуговування велосипедів: «Безкоштовно. Я все роблю сам».

Читайте також: тріатлон-спринт від IronWay в Харкові та Кубок України в Білій Церкві

Этот пост опубликован в блоге на Tribuna.com. Присоединяйтесь к крупнейшему сообществу спортивных болельщиков!
Другие посты блога
Камон, ран!
+18
Популярные комментарии
Александр Хлепитько
+1
Интересно было почитать, спасибо)
Написать комментарий
Реклама 18+