«Справа честі – продовжувати челлендж до перемоги». Користувач про жарти під час війни, рідний Херсон та життя в Польщі
Позитивне інтерв’ю.
Позитивне інтерв’ю.
Так склалося що Voltage став помітною частиною нашого комьюніті саме під час війни. Із перших днів він підхопив челлендж жартів у статусах і намагався зберігати веселий настрій навіть у найважчі дні.
Ми вирішили поговорити з ним про гумор під час війни, участь в блогерських конкурсах, рідний Херсон та життя у Польщі, де він вже п’ять років навчається на факультеті спортивного менеджменту.
«Обсмоктувати Арестовича у 145 раз не дуже кортить»
— Зараз ти один із найактивніших користувачів Tribuna.com. Інші знають тебе за веселими статусами, які ти публікуєш щодня. Розкажи, де беруться сили, щоб жартувати в такий непевний час?
— Не сказав би, що є якесь джерело, я з якого можна брати сили. Вважаю, що гумор – це чудова охоронна реакція організму від стресу, яка з’являється автоматично. Та і взагалі, найсмішніші жарти завжди народжується в найскладніші часи.
— Звідки виникла ідея саме в такого формату? Щось схоже минулого року робив Ігор Симоненко.
— Після завершення неймовірного челленджа від Ігоря Ochoa510 запропонував продовжити його у форматі «новий день – новий жартівник». Згодом це все зійшло на нівець, а війна похоронила його остаточно. 27 лютого була моя черга жартувати, я весь день думав, варто щось писати чи ні. Паралельно збирався на мітинг наступного ранку і думав, що б такого написати на плакаті. Як у більшості з нас, режим сну у мене в перші дні війни був збитий. Роздуми затягнулися на ніч, тому вирішив замість дня 428 зробити першу ніч. А потім ти вже приречений.
— Чи були дні, коли видавити із себе щось веселе було справді важко?
— Так, ба більше таких була більшість. Особливо складно морально було після Бучі. Я відчував усередині себе порожнечу і корив себе за те, що жартую, коли навколо відбуваються такі звірства. Схожа ситуація була з «Азовсталлю». Зараз проблема в основному з новими темами для жартів, затяжна фаза конфлікту, інформаційних бомб майже не має. Обсмоктувати Арестовича у 145 раз не дуже кортить.
— Ochoa510 писав, що йому трохи жаль тебе, бо лишень ти став помітною фігурою в комюніті, як зникають статуси. Чи плануєш продовжувати свій марафон?
— Планую. Це справа честі – продовжувати челлендж до перемоги. Вірив, що статуси ще не закриються до кінця війни, але маємо те що маємо. Треба буде переходити в інший формат, скоріш за все це буде щотижневик. Але треба трохи ознайомитися з новим сайтом, щоб віднайти найбільш цікавий формат.
— Ти брав участь в конкурсі «Найкращий блогер України-2021», як тобі взагалі такий досвід?
— Та не тільки у 2021, я ще у 2017 з тобою «змагався», не дуже успішно. Насправді це було чудово, бо в певному сенсі примусило мене робити те, що я давно хотів – вести блог на Tribuna.com. Своїм виступом не дуже задоволений, тому що не виклав вже готове інтерв’ю.
— Чи вважаєш ти, що зараз варто проводити схожі блогерські конкурси?
— Так, це допоможе трохи оживити Tribuna.com, яка впала у військову сплячку. Конкурс – це справжнє свято для комьюніті.
— А чиїх текстів на сайті тобі зараз найбільше не вистачає?
— Не вистачає мемів Постового, абсурду від Мілнера та оригіналу від Діми Вантажника. Очоа так взагалі завжди мало, а зараз взагалі.
— У твоєму профілі вказано, що твоє рідне місто Херсон. Розкажи, чим зараз живе тимчасово окупований обласний центр?
— Виживаючи. Навіть, якщо не говорити про утиски активістів та напругу, що панує у місті. Звичайно, Херсону «пощастило» більше аніж Маріуполю, чи околицям Києва. Але продовольча ситуація дуже складна: українських продуктів обмаль, вчора батькам в супермаркеті вдалося знайти лише борошно та макарони. Російського лайна повно на полицях, але ціни у середньому у два рази вищі. Замість «Сільпо» вже маємо «Сытный Маркет», це навіть звучить огидно.
Дуже складна ситуація зі зв’язком. Українські оператори не мають можливості надавати свої послуги. Нещодавно почали продавати сімкарти «Маю Зв’язок» (так, українською). Номери з кодом +7, лише 10 гб інтернету, фейсбук та інстаграм не відкриваються навіть з VPN. Не відкривається жоден сайт із доменом gov.ua. Швидкість мізерна і не стабільна, тому єдина можливість скористатися з українського телебачення та радіо – супутникові тарілки, які не в кожного є.
Все робиться для того, щоб херсонці були у вакуумі. Але ми то знаємо, що це окупантам ніяк не допоможе. Росія огидна мешканцям не через інформацію в наших ЗМІ, а через свої вчинки.
— Ти спілкуєшся із молодими людьми в Херсоні? Як вони оцінюють ситуацію?
— Оцінують ситуацію одним нецензурним словом. А взагалі — ця ситуація стає для них рутиною, це найгірше. Мій друг понад місяць не брав телефон. Після чергового пропущеного від мене передзвонює, я питаю, де ти пропадав. Відповів, що поливав помідори.
«Відходять у сторону імперські наративи про те, що Львів – Польща. На перший план виходить повага до спільної історії, і спортивної також»
— Розкажи про себе, де зараз проживаєш?
— Я вже 5 рік живу у Кракові.
— Який настрій панує серед поляків? Чи є та сама втома від України, про яку часто говорять?
— Є кремлеботи, але вони в основному перебувають у надрах фейсбуку. Ходив в паб на матч з Уельсом, усі підтримували Україну (крім британців). Поляків та наших було десь порівну. Заходжу у фейсбук і всі радіють перемозі Уельсу – великий дисонанс з реальністю.
Взагалі треба розуміти, що політика Дуди – це відбиток настроїв більшості польського суспільства. Вони дуже обурюються, бо вважають що влада привласнюю та використовує у цілях піару неймовірну допомогу власне польського народу. Біженців стало менше, тому допомоги відносно теж.
— Зараз у ЗМІ пропагандистів з’явився наратив, що Польща ледь збирається окупувати захід України. Як у країні реагують на такі вкиди?
— Мені смішно, їм теж. Чим вони збираються наступати, вони ж майже все озброєння нам вже віддали? Взагалі наративи у Польщі щодо України дещо змінилися. Ми в університеті два тижні тому проводили конференцію, одним з лекторів був прес-аташе «Краковії», Пшемислав Станьек. «Краковія» нещодавно зареєструвала торговельний знак «Найстарший футбольний клуб у Польщі». Останні два слова – це важливо, тому, що Пшемислав наголошував, що перший польські команди з’явилися у Львові, але Львів – не Польща.
Імперські наративи про те, що Львів – Польща відходять у сторону, на перший план виходить повага до спільної історії, і спортивної також.
— Розкажи про навчання в Польщі. На кого навчаєшся, як тобі взагалі польська система освіти?
— Навчаюся на спортивному менеджменті, залишився тільки захист дипломної роботи. Польська система освіти більш лояльна до студентів в порівнянню з українською в плані відвідування занять та інших аспектах. Кажучи про знання, то рівень, скоріш за все, подібний, але членство в ЄС дає свої переваги у вигляді програм обміну студентів та наукової співпраці.
— Чи плануєш ти залишитися в спортивній сфері після закінчення навчання? Які в цьому плані перспективи?
— Так, бо для чого треба було навчатися? Дуже б хотілося повернутися до України та розвивати спортивну сферу вдома, але все буде залежати від умов праці. Тому, якщо хтось шукає перспективного спеціаліста, ви знаєте де мене знайти. Перспективи різняться в залежності від профілю діяльності. Скаутам та тренерам легше знайти роботу. Я ж вирішив піти у продажі та маркетинг.
І тут складніше. По-перше, післяковідний спад у бюджетах. По-друге, величезна конкуренція. У «Віслі» та «Краковії» великий відсоток осіб, які закінчували саме мій факультет.
Зараз шукаю роботу. Був на практиці в «Віслі» в відділі спонсорства, але це було на конкретний проект. На жаль, після його завершення потреби в мені не було.
— А як у Польщі ставляться до розмов про те, що там можуть грати матчі УПЛ?
— Ніяк, про це розмови тут не ведуться зараз активно. Трохи було голосно з приводу того, що «Шахтар» може грати ЛЧ у Варшаві. Думки фанатів розділилися: одні казали, що чудово, нарешті побачимо топ-команди у нас, інші, скаржачись, пропонували ще й Левандовського Україні віддати.
— Ну і наостанок — традиційні слова для комьюніті Tribuna.com.
— Користуючись можливістю, хотів би подякувати усім мешканцям сайту. Дуже радий бути частиною цього розділеного сотнями кілометрів, але з‘єднаних спільними поглядами та метою товариства. Вдячний усім, за те, що тепло прийняли мене у своє коло. Дякую за «плашку» найкращого користувача квітня. Окрема подяка Очоа, який заздалегідь нагородив мене статусом найбільш «статусної людини» року.
Не переймайтеся занадто щодо закриття статусів. З переходом на новий сайт Tribuna.com стане тільки кращою, інакше ж бути не може. Будуть нові конкурсні баталії, справжні шедеври спортивного дизайну, цікаві вікторини, контроверсійні колонки та ще багато чого іншого. Але трохи пізніше, бо головне зараз – перемогти у війні. Тому велика пошана для тих, хто зараз на фронті та волонтерить. Ви – справжні герої. І пам‘ятайте: все буде Україна!
