Tribuna/Футбол/Блоги/На збірну до Львова! Або розповідь одного тверезого кузьмича

На збірну до Львова! Або розповідь одного тверезого кузьмича

Автор — Череп Тарас
13 октября 2021, 21:11
6
На збірну до Львова! Або розповідь одного тверезого кузьмича

Історія мого відвідування футбольних матчів розпочалась так, як і у багатьох вболівальників. Перший раз мене привів (а точніше привіз) на футбол мій батько. Поїздка до Львова. Стадіон ’’Україна’’. Матч Карпати-Кривбас. Камбек львівського клубу з рахунку 0:1. Шансів не стати фанатом Левів у мене не було. 

Коли пошуки вищого навчального закладу привели мене до Львова, перегляд матчів зелено-білих перенісся з телевізора на стадіон. Ну і звичайно ж як будь-який поважаючий себе студент Львівської Політехніки я ходив на фанатський сектор. Ніколи не міг назвати себе справжнім ультрас. Проте для себе я сформував там два основні поняття вболівальництва на стадіоні: 

1. Прийшов на стадіон - підтримай команду. Не клюванням насіння, а голосом. 

2. На стадіон приходь тверезим (І так, я розумію що навіть на фанатському секторі не всі притримувались цього правила. Проте для мене це було законом. Гульнути можна було й після гри)

Успішно закінчивши універ, я повернувся до свого рідного Сан-Франківська і відвідування футбольних матчів обмежилось поодинокими походами на міcцеве Прикарпаття.

І ось 12 жовтня. Матч Україна - Боснія та Герцоговина. Спонтанна розмова швидко переросла у купівлю квитків. Я водій. 18 Година виїзд.  Все сплановано. 

Квитки на незвичний для мене центральний сектор. Ну нічого. Побуду трішки кузьмичем.

Відразу після роботи, не заїжджаючи додому, лечу по товаришів, які ще годину тому почали готувати свої організми до ’’правильного’’ перегляду матчу. Швидка погрузка, і салон авто відразу наповнюється різким ароматом ’’підступної води’’, який не покидатиме мої ніздрі наступні 9 годин. 

Перша зупинка - заправка. Поки я заливаю в свою ласточку 95го, товариші оперативно заливають в себе  40ка градусного.

Друга зупинка - заправка. Якщо вже зробили туалетну зупинку, гріх не купити другу бутилочку. Курю встороні та нервуюсь. Проте я з того противного типу людей, які зляться в своїх думках, а людям кажуть: ’’ Та все окей, я не нервуюсь. Пийте, але швиденько’’

Нарешті доповзаємо до заїзду на Арену Львів та потрапляємо в паркувальний апокаліпсис. Не хочеться зараз нікого критикувати з організаторів, оскільки на авто приїхав на стадіон вперше і порівнювати ні з чим. Проте є підозра, що такого хаосу бути не повинно. Героїчно відпускаю товаришів в пошуках своїх місць, паралельно провітрюючи салон. Майже година часу і парковка знайдена. Ура! 

Піднімаючись сходами арени «Львів» вже чую як заряджають на секторі ультрас. Остання сходинка. Бачу чашу стадіону. Все. Душа на місці. Весь негатив відійшов у сторону. Настав час дивитись футбол!

Попри те що йде 10 хвилина матчу, черги за пивом достатньо довгі. Включаю Миколенка і пробігаю повз них в напрямку свого сектора. Незвично трохи сідати по номеру місця. Та й сідати взагалі. Відразу відзначаю про себе свого добряче п’яного сусіда по кріслу, якого те що відбувається ззаді нього на трибунах цікавить набагато більше ніж футбол. Не стримуюсь і починаю підспівувати фанатські заряди. Поки на нашому секторі підтримати нікому.

І тут Україна забиває! Вибух емоцій! Момент єднання! Весь сектор в обіймах! Поскакали, пораділи і достатньо. Пора сідати на свої місця. Проте добряче піддатий фан з першого ряду відчув у собі внутрішній порив стати споукменом і сідати відмовився. «У! - КРА! - Ї! - НА! Дафайтее наарод! *улі сидите?!». Народ не зацінив свого самопроголошеного лідера. Культурно попросили заткнутись. «Я так не можу *ля… Я ж фанат!». Образився. І Вже помітно синусоїдною ходою покинув сектор. Цікаво, скільки правильних ідей були загублені неправильною подачею?

Перший тайм закінчився. Почався другий. Піднявся привітати вихід команди на поле. Чую легке постукування по спині. Очевидно вона комусь заважала спокійно сидіти. Обернувся, передчасно готуючись до словесного конфлікту. Позаду з доброю посмішкою на мене дивився чоловік років 65-ти. Я нічого не сказавши просто присів.  І тут момент у Тимчка! Я зриваюсь на ноги і ще до удару по воротах відчуваю вже знайоме постукування. Подумками заспокоюю себе: «Тарасе, старших потрібно поважати». На моменті Яремчука я не стерпів. Не встиг я почати свою тираду про правильне вболівання, як чоловік винуватим тоном промовив: «Я б теж вставав. Але пан позаду мене сказав, що вставати не буде…». Порадивши тому «пану» ходити в театр, а не на футбол, я додивився цей нічийний матч.

В чому прекрасність таких подій? Виграли - напиваємось з радості! Програли - напиваємось з горя. Нічия? «Ну вже шо є, то є. Наливай»

Так зробили і мої товариші на багажнику машини. Так зробили багато людей на парковці. Так робили люди на заправках повертаючись тієї туманної ночі додому. А футбол взагалі потрібен був?  Чи це просто привід?

Розхвалюючи знамениту атмосферу арени «Львів», потрібно в першу чергу говорити про ультрас. Бо у нас в країні по всіх новинах та шоу на Youtube привикли розказувати «які ультраси погані», «що вони знов там накричали, що клуби штрафують». Не без гріха. Але заберіть їх зі стадіонів і що отримаєте?

P.S. О 3:30 добрався додому. Зустрів під під’їздом свого вічно п’яного сусіда який вийшов по цигарки. І нічого дивного що саме сьогодні він був тверезим. Футболом ж він не цікавиться.

Другие посты пользователя

Все посты