Ігор Чередніченко: «Опинився на війні завдяки Адольфу Другому, чи як його правильно назвати»
Колишній гравець «Олександрії» та «Металіста 1925» Ігор Чередніченко розповів, як вирішив піти захищати Україну у війні з РФ.
– Коли у дзеркало стало неприємно на себе дивитися, тоді ми з Русланом Зарубіним вирішили – треба йти у військкомат. Мій брат – військовий, спершу я опікувався його сім’єю. Згодом дійшли до висновку, що рідня у безпеці, тому зустрівся з Русланом і разом поїхали у військкомат.
– Ви служите не у ЗСУ, а потрапили у Нацгвардію. Мали можливість обирати спрямування?
– Ми не висловлювали жодних побажань. Нас не запитували, куди хочемо. Очевидно, такі порядки у них. Просто поставили перед фактом. Зрештою, нас під танки не кинули, відправили на навчання, тому жодних нарікань бути не може.
У мене був невеличкий інтерес до зброї, як у багатьох чоловіків. Маю власний автомат із дозволом та відповідними документами. На полігон виїжджав, стріляв. Власне, це і є увесь мій зв’язок з армією та воєнним ремеслом.
– Ваші побратими не дивуються наявності поруч із собою ексфутболіста?
– Є таке. Для них футболіст – це щось таке віддалене. Можливо, як артист чи людина мистецтва. «О, а як ви тут опинилися?» – запитували. Ну як опинилися – завдяки Адольфу Другому, чи як його правильно назвати (мова про Володимира Путіна – прим.). Всі, хто на війні, опинилися там завдяки йому.
– У вас була спроба попрацювати в ІТ. Бачите себе у програмуванні?
– Принаймні, це приваблює мене. Перед самою війною записався на курси, 28 лютого мав складати іспит. Але ж бачите, як все сталося.
– У вас є три вищих освіти, вибирати майбутню професію маєте з чого.
– Як і у більшості футболістів, перша освіта спортивна – закінчив Академію фізичної культури. Також навчався у Харкові в Педагогічній академії імені Сковороди на історико-правовому факультеті.
Та чи не найбільшу ставку роблю на третю освіту, яку здобув у МАУП. Мені цікава тема організації колективу, робота з людьми. Можливо, колись знадобиться. Та тепер зранку прокидаюся і думаю: «Як же добре, що я живий». Дивитися у далеке майбутнє не можу. Ціль одна – наша перемога. А потім все якось налагодиться, – сказав Чередніченко.
