Ігор Дедишин: «У Димінського диктаторський склад характеру»
– Чим зараз займаєтесь? Як це – після 13 років в «Карпатах» бути поза клубом?
– Відпочиваю. Точніше, проводжу час в колі сім’ї. Ніколи не думав, що це може бути найщасливіший період у моєму житті. Завжди не вистачало часу на рідних. В мене один дорослий син і двоє маленьких хлопчиків – по три з половиною роки. Раніше їх практично не бачив. Зранку їдеш на роботу – вони ще сплять. Ввечері повертаєшся – вони вже сплять. Тож зараз отримую своєрідну сатисфакцію і насолоду від життя.
– Які плани?
– Звичайно, хотів би залишитися в футболі. Відчуваю, що мій рівень знань і досвід будуть затребуваними. Маю кілька пропозицій.
– З цих пропозицій ви точно щось виберете? Це лише питання часу?
– Так. Одна з них дуже цікава, але не все залежить від мене.
– Ходять чутки, що ви опинитесь в рівненському «Вересі».
– Давайте не будемо загадувати наперед.
– Головне питання – ви покинули «Карпати» самі чи вас звільнили?
– Це було виключно моє рішення. Звільнити мене могли лише загальні збори засновників клубу. Їх не було. Я просто написав заяву на звільнення, адже мав на це законне право. В мене взагалі не було ніякого контракту чи навіть трудового договору. Працював на довірі. Ні в мене до засновників, ні в них до мене претензій немає.
– Кажуть, що вас все-таки звільнили. Перша версія, яку довелось почути – через зірваний трансфер Ксьонза в «Легію», начебто ви хотіли щось наварити.
– А ще кажуть, що я взяв у Підківки 15 тисяч доларів за те, що він буде грати в основі. То що, мені на кожну хвору уяву реагувати? Не бачу змісту. По Ксьонзу були звичайні перемовини. Поляки від самого початку знали, що ціна футболіста – один мільйон доларів і готові були його заплатити. Павло їздив в Польщу, познайомився з клубом, наскільки мені відомо, погодив умови.Остаточні переговори вже проводив президент, бо це його парафія. Тому мені невідомо, чому поляки дали задню.
– Разом з вами клуб залишила головний бухгалтер. Це не пов’язано?
– Вона прийняла рішення звільнитися ще раніше за мене. Просто я попросив її максимально коректно передати всі справи новому бухгалтеру. Та й до чого тут бухгалтер? Ірину Іванівну в клуб запросив Дячук-Ставицький, коли був генеральним директором. І всі в «Карпатах» вважали її креатурою Юрія Михайловича і Петра Петровича. Хоча мені комфортно з нею працювалось.
Думаєте, якби були зловживання, я чи хтось інший не понесли б відповідальність за це? Повірте, в такому клубі, як “Карпати”, це неможливо. Скажу більше, за два місяці до того, як піти, я сам ініціював проведення аудиту за останні п’ять років. Звернувся до Петра Петровича, щоб він надав своїх людей – два місяці фінансисти і економісти з його компанії «Контініум» проводили перевірку фінансо-господарської діяльності. Я жодним чином не втручався, навіть не цікавився, як вона відбувається. По завершенні зустрівся з президентом – він сказав, що за результатами аудиту не має до мене жодних претензій, лише подякував.
– Навіщо це вам? Питання власної репутації?
– Звичайно. Вважаю, будь-хто на моєму місці мав би так зробити. Я хотів, щоб засновники побачили реальні цифри, яким би вони довіряли на 100 відсотків.
– Ще одна версія – ви посварились з Димінським на темі грошей чи політики, коли перейшли на канал ZiK.
– Це щось взагалі висмоктане з пальця. Давайте закінчувати з версіями і фантазіями. Мені шкода людей, що їх продукують і ніяк не можуть змиритися з тим, що я працював чесно і пішов з “Карпат” за власною ініціативою.
Димінський
– То чому ви пішли з клубу?
– Давно з’явилося якесь відчуття внутрішнього дискомфорту, почало накопичувалося і в один момент виплеснулось назовні.
– Від роботи в клубі чи з Петром Петровичем?
– Це те саме. Він учасник всіх ключових процесів. Усі важливі, стратегічні питання без нього, звісно, не вирішуються.
– Кажуть, що неможливо навіть жодного гравця купити чи продати без його рішення.
– Звичайно. Це завжди була прерогатива власника.
– Хіба це правильно? Ви ж тоді не потрібні.
– Я не знаю жодного українського клубу, де було б інакше.
– Виходить, ви просто змучились від того, що Димінський все вирішує?
– Він не сидів поруч і не казав, що робити. Я мав свободу дій. Була добре вибудована структура, яка швидко реагувала на виклики.
– Але ж ви чомусь вирішили піти.
– Я перестав відчувати, що зможу доносити свою позицію. Він ніби слухає, але не чує. Можливо, я зрозумів, що і сам не зможу за таких обставин далі прогресувати.
– Часто з ним спілкувались?
– Практично кожен день, по кілька разів на день навіть. Бувало й по кілька годин.
– Як ви розійшлись?
– Я подзвонив, повідомив про прийняте рішення, подякував за роботу, за довіру і за все, що він для мене зробив.
– Що відповів Димінський?
– «Ти робиш велику помилку».
– Ви навіть не зустрілись?
– Так склалось. Але він давно знав, що я буду йти. Думаю, це не було сюрпризом.
– Коли ви вперше йому сказали про своє бажання покинути клуб – як він відреагував?
– Мабуть, він до останнього не вірив, що я це зроблю. Бо до того вже було кілька разів, коли я на емоціях звільнявся.
– Образився?
– Мені важко сказати. Можливо.
– Ви потиснете йому руку, коли зустрінетесь?
– Звичайно. Це навіть не обговорюється.
– А він?
– Вірю й сподіваюсь, що також. Я ж нічого поганого ні йому особисто, ні для клубу не зробив. Може, це трохи нескромно буде з мого боку, але я вважаю, що був досить корисним і «Карпатам», і особисто Петру Петровичу.
– Що він за людина?
– Його образ в суспільстві спотворений – і кимось, і, можливо, ним самим. Коли люди знайомляться з ним, повністю змінюють свою думку – кажуть, що він глиба. Петро Петрович бачить на кілька кроків вперед – не лише ситуацію довкола нього, а і в глобальних процесах в політиці, економіці, футболі. Для мене особисто він має і матиме дуже позитивний образ, попри те, що було багато різних ситуацій у наших взаєминах.
– Це надто гарно звучить – ніхто не повірить.
– Та в кожної людини можна знайти якісь негативні риси. Звичайно, він емоційна людина, запальна, може приймати рішення, про які потім шкодує. Але він вміє визнавати помилки і сказати: «Я помилився». Це заслуговує на повагу.
Так, він жорсткий. Можна навіть сказати, що диктаторського складу характеру. Любив говорити: «Я – демократичний диктатор. Готовий вислухати всіх, але після прийняття рішення стаю диктатором». Петро Петрович вимагав до найдрібнішої деталі виконувати рішення. Витискав максимум можливостей з людей.
– Ви часто сварилися?
– Бувало, виникали конфлікти. Сперечалися.
– На підвищених тонах?
– Було й таке. І один на один, і в ширшому колі на початках. Пізніше в присутності інших я перестав сперечатись з ним. Зрозумів, що має бути повага до статусу і віку людини. Тож краще вести відверті дискусії віч-на-віч.
– Димінський колись хотів продати клуб?
– Кілька разів.
– Була хороша пропозиція чи він просто хотів позбутись «Карпат»?
– Він не відчував підтримки. Наче клуб потрібен лише йому. Коли ми намагались знайти спільну мову з львівськими бізнесменами, щоб вони стали співвласниками клубу чи спонсорами, у всіх було сприйняття: «Чому я маю спонсорувати Димінського? Він же мультимільйонер, це його приватна власність».
– Нещодавно ходили чутки, що «Карпати» продають. Tribuna.com мала кілька джерел, які підтверджували цю інформацію, але ще більше спростовували. Щось таки було?
– Я чув, що було. Але розмови почались, коли я прийняв рішення покинути клуб, тому особливо не цікавився.
– Дивна ідея передати фанатам 50% акцій клубу – кому належить?
– Петру Петровичу. Він хотів максимально інтегрувати вболівальників в роботу клубу.
– Але ж він цього не зробив – фанати нічого, по суті, не вирішували.
– Акції передали не у власність, а в управління, причому з правом продажу. Фани вибрали п’ять уповноважених представників, відбувалися жорсткі дискусії, я перед ними звітувався, Тарас Павлів навіть затверджував бюджет, де, крім іншого, були й зарплати футболістів. Вважаєте, людина, яка затверджує головний фінансовий документ підприємства, нічого не вирішує?
– Ви звітувались, але не дозволяли управляти. Є хоча б одне рішення, яке вони прийняли?
– Наприклад, заборона продажу на стадіоні алкогольних напоїв і пива. Це була їх вимога.
– І це все за три роки?
– Вони отримали всі повноваження. А як ними скористались – це вже не до мене питання. Павлів до сих пір пропонує всім бажаючим купити клуб – має нотаріально завірену довіреність.
– Навіщо Димінський пішов на такий крок?
– У нього склалось враження, що вболівальники незадоволені, як управляє Петро Петрович. Він каже – будь-ласка, я вам даю можливість зробити це краще. Дав іншим побути в його шкірі.
– Тобто зняв з себе відповідальність, таким чином.
– Ні, він же продовжував фінансувати клуб. А це найбільша відповідальність.
Клуб і гроші
– Три головні досягнення вашої роботи в клубі.
– Некоректне запитання. Всі досягнення, які були – це успіх всього клубу, від президента і до прибиральниці.
В першу чергу – інфраструктура, футбольна і комерційна. Коли Петро Петрович прийшов в клуб, парктично нічого не було, клуб нічим не володів. Ми побудували нову базу, 8 натуральних полів, нещодавно дев’яте запустили, ще 4-5 штучних. До нас приїжджало багато тренерів – вони рот відкривали, коли бачили умови. Той же Костов погодився працювати тільки через це. Тепер всі хочуть працювати у Львові.
Що стосується комерційної частини, то ми вибудували систему, яка принесла 35 млн доларів доходів за 6 років. Дефіцит бюджету у відсотках кожного року знижувався.
– Зазвичай українські клуби покривають свої витрати на відсотків 20. А «Карпати», за вашими словами, майже в нуль вийшли свого часу.
– Так. Коли ми грали в Лізі Європи. 200 тисяч доларів тоді не вистачило, щоб вийти в нуль. І це без жодного трансферу.
– Яким чином? Рахували лише білі зарплати гравців? Тобто занизили в звіті витрати?
– Ні, це реальні цифри. В нас були диверсифіковані джерела доходів. Наприклад, в структурі клубу була компанія, яка займалась організацією трансляцій матчів. По суті, ми були монополістами на ринку – транслювали 4-6 матчів в турі, заробляли дуже хороші гроші. Поля ми вирощували самі, створивши компанію «Мегазон» – паралельно вона займалась комерційною діяльністю, ландшафтним дизайном для приватних осіб, і приносила дохід клубу.
Але головні надходження – це права на трансляцію, квитки/абонементи, спонсори/реклама, атрибутика, призові від УЄФА.
– Який бюджет «Карпат» зараз? За нашою інформацією, середняки тепер витрачають близько 60 млн грн на рік.
– Так, видаткова частина минулого сезону була затверджена на рівні 3 млн доларів. Але ми і заробили 1,5 млн. Вважаю, це непоганий показник.
– Виходить, цього року – з трансфером Шведа, виплатою за перехід Лукаса з ПАОКа в «Депортіво» – клуб реально може вийти в нуль? Навіть в прибуток, якби не виплати боргів?
– Плюс відсотки за перехід Авелара в «Торіно». Якщо видаткова частина залишиться на такому ж рівні, то цілком можливо.
– Якщо все так добре, навіщо Димінському знадобилась допомога Коломойського, який п’ять років тому став одним з власників клубу?
– Я не буду стверджувати, що Коломойський – співвласник, але й не заперечуватиму його прихильного ставлення до клубу. Є два засновника – компанії «Менділ Лімітед» і «Крісал Холдінг», які володіють по 50% клубу.
– Добре, запитаю інакше – «Крісал Холдінг», яку пов’язують з Коломойським, наповнювала бюджет клубу?
– Звичайно. Відповідно до частки власності – ті ж 50%. Були затримки, але пізніше все дофінансовувалось. Хоча, коли я залишав клуб, недовиконання зобов’язань з боку «Крісал Холдінг» існувало. Яка зараз ситуація, мені невідомо.
– Димінський не справився б без цих грошей?
– Думаю, міг би. Але він хотів розвивати клуб, потрібні були інвестиції. Психологічно важко самому вкладати гроші в збиткову справу. Свого часу, коли ми двічі поспіль зайняли 5-е місце, бюджет злетів до 17 млн доларів. Кононов тоді сказав власникам, що команда готова ставити завдання боротися за місце в Лізі чемпіонів. На мою думку, це було передчасним. Потрібно було створити фундамент, вибудувати інфраструктуру, чим ми потім і зайнялись.
Крім видимої частини – матеріально-технічної бази, інфраструктури – є ще невидима. Це цінності клубу. Вартість бренду вимірюється не лише в матеріальних активах. Це і репутація, лояльність, авторитет. Треба було правильно вибудовувати структуру клубу. Ми з нуля створили бізнес з виробництва і продажу атрибутики, відкрили музей.
Спеціалісти – це теж актив. Ми дуже добре працювали в цьому напрямку – свого часу я заборонив працювати в нашій школі тренерам, які не мають ліцензії. Ми серйозно зайнялись вихованням власних гравців. Без можливості черпати кадровий потенціал для команди великі бюджети клубу нічого не варті. Це звичайне проїдання чи освоювання коштів.
– «Карпати» постійно про це говорили. Але так і не створили команду з місцевих вихованців і не витрачали багато грошей на трансфери. Складається таке враження, що у клуба нема чіткої стратегії – є лише постійне шарахання зі сторони в сторону.
– Ми почали про це говорити серйозно, коли вже побудували інфраструктуру. До цього це були, звісно, трохи необгрунтовані розмови. Фактично ми зробили революцію в дитячому-юнацькому футболі. Перше – інфраструктура. Друге – підбір і навчання тренерів. Третє – методика виховання дітей. Запросили іспанця Оскара Ґарро – одного з кращих спеціалістів по викладанню футболу, він зараз нарозхват в Європі. Взяли іспанську, хорватську, німецькому, російську методики, всі наші напрацювання і об’єднали їх в один документ – «Програма підготовки і виховання футболістів-професіоналів». Можу вам показати – це така товстенна книжка. Такого немає жоден клуб в Україні.
– Для чого ви це зробили?
– Ми не можемо дозволити собі купувати футболістів за кілька мільйонів і платити їм величезні зарплати, як в топ-клубах. Найдорожчий наш трансфер в історії – Грегор Балажиц за 480 тисяч євро. А так завжди була стеля в 200 тисяч.
– Ви планували вирощувати гравців на продаж чи їх силами досягати високих результатів?
– А чому одне одному заважає?
– Тому що ви не зможете чогось досягти, якщо будете кожного року продавати кращих гравців.
– Залежить від того, як буде працювати школа.
– Ви хотіли, щоб власних вихованців вистачило і на продаж, і собі?
– В ідеалі, так. Візьмемо, наприклад, Шведа. «Карпати» продали його в «Севілью», а на його позиції вже є гравець, який потенційно не гірший, а я вважаю, навіть сильніший за Шведа – Гуцуляк. Через півроку-рік він затьмарить Мар’яна, повірте. Просто не хочеться перехвалити. В нього величезний інтелект, розуміння гри, прийняття рішень, дуже хороша виконавська майстерність і характер правильний. Решту можна з часом набути.
А за Шведа ми отримали не лише мільйон євро. Його вартість, на мою думку – це сума всіх майбутніх трансферів за 10 років.
– Зробили собі рекламу?
– Звісно. Так було і з трансферами Авелара в «Шальке» і «Кальярі», Лукаса в ПАОК і «Депортіво», Борхи Гомеса в «Гранаду», Кенії в «Фортуну». Це був свідомий шлях – ми розуміли, що в Україні мало перспектив, і хотіли працювати на зовнішній ринок. Давно ще поставили собі завдання – продати нашого вихованця в європейський топ-клуб.
– Як вдалося провернути трансфер Шведа?
– Ну, Мончі ж сам визнав, що вони рік за ним слідкували. Ми ж коли потрапили в ЛЄ, грали в групі з «Севільєю». Мончі тоді запросив нас з Йовічевічем до себе. Познайомились, встановили контакт.
– Тобто Йовічевіч порекомендував «Севільї» Шведа?
– Знайомство не закінчилось просто так. Але не думаю, що Ігор відіграв вирішальну роль. Скаутська служба «Севільї» настільки самодостатня, що треба просто зняти капелюха і вчитися. Вони не пропускають жодного талановитого футболіста у всьому світі. Жодного! Це ідеальна структура. Вони вели Шведа, оцінювали. А вже потім, мабуть, спілкувалися з Йовічевічем. Весь же процес переговорів місяці два тривав.
– Димінський не хотів відпускати Шведа, як Суркіс – Ярмоленко?
– Сумнівався. Думав, що Мар’ян має ще підрости, допомогти команді, та й ціна зросте. Хоча відмовити “Севільї” і залишити його в “Карпатах” теж було ризиком. Рано чи пізно Мар’ян дізнався б про цю пропозицію, і невідомо, як хлопчина в такому віці сприйняв би це, як відреагував і поводив себе далі.
Це ж головна проблема наших молодих футболістів – перехідний вік, коли вони закінчували школу і йшли у вільне плавання. Саме в цей час багато людей ламається чи взагалі зникає, бо не усвідомили поняття професіоналізму. Вони не витримують спокус, конкуренції й інших факторів. Харчуються, як заманеться – в Макдональдсі або взагалі приходять на тренування, не поснідавши. Ми втрачали цілі покоління.
Щоб цього уникнути, ми на рік продовжили інтернатну форму навчання – поселили їх на базу. Харчування, режим, постійно в колективі – все, як у дорослих. Це ціла наука. В нас були шахи, англійська мова, легка атлетика, фітнес, гімнастика, навіть боротьба, щоб вони розвивались і були постійно чимось зайняті.
– Але ж потім цих гравців у вас просто крадуть. Ця проблема залишається?
– Зараз навпаки – звідти вже приїжджають, просяться в «Карпати». Так, з «Шахтаря», «Динамо», інших клубів. Бо знають, що у Львові чудові умови для розвитку, правильна робота з ними і, найголовніше, молодим футболістам дають шанс проявити себе на рівні прем’єр-ліги.
Єдина проблема – в Україні через погодні умови діти фактично по п’ять місяців на рік сидять без футболу. Якщо вдасться зробити один-два повнорозмірні манежі – тоді в «Карпат» взагалі будуть ідеальні умови. В залах зовсім інше покриття, гра, вище травматизм. Ми порахували – якщо возити U-19 і U-21 в Туреччину на збори разом з першою командою, втратимо менше, ніж в Україні. Всі три команди були поруч – однаковий тренувальний процес, вони всі бачили один одного, гравці змінювали команди. Це дуже важливо.
«Шахтар»
– «Менеджмент «Карпат» хочет выжить нас из города. Им не нравится, что у них во Львове есть конкурент». Це цитата Сергія Палкіна з інтерв’ю Tribuna.com. Навіщо ви виганяли «Шахтар» зі Львова?
– Це в який спосіб?
– Вони кажуть, наприклад, що ви вигадали проблеми з полем на «Україні», коли захотіли грати на «Арені Львів».
– Вони можуть все що завгодно говорити. Газону треба було вкорінитися, зараз це найкраще поле в Україні.
– Ще одна претензія «Шахтаря»: «Карпати» не допомогли з полем для матчів їх молодіжки в Лізі чемпіонів.
– Так у нас самих і тоді не було, й зараз немає у Львові сертифікованого стадіону для матчів “молодіжок”. Ми їм пропонували стадіон в Рава-Руській, де грає наш дубль і U-19. Інших стадіонів у клубу і немає. Вони відмовились. Не знаю, чому. Звинувачувати нас, що ми щось не дали – абсолютна маячня.
– В скандалі з футболками «Слава українській армії» – теж маячня?
– А чому це стало скандалом? Через два дні після матчу Палкін сказав – «Карпати» наперед знали, що ми не одягнемо такі футболки. Ось і відповідь на всі питання.
– А хіба ви не знали? Ви ж не запропонували футболки, наприклад, «Україна єдина». Про війну ж «Шахтар» відмовляється займати якусь сторону. Це може не подобатись, але це всім давно відомо.
– В свідомості громадян України в цій війні може бути лише одна сторона. Якщо для них є декілька сторін протистояння, нехай скажуть про це народові України, батькам, дружинам, дітям, загиблих на Сході, що захищали територіальну цілісність держави.
Просто ця позиція відходить лише від клубу. Чомусь Пятов, коли був у збірній, поїхав разом з іншими гравцями у госпіталь відвідати наших військових. Але як футболіст «Шахтаря» він ніколи подібного не робив.
– Тобто ставлення до «Шахтаря» у вас все-таки неоднозначне. При цьому ви не визнаєте, що «Карпати» були проти донецького клубу у Львові.
– Моя особиста точка зору – конкуренція робить тебе сильнішим. Це стимулює розвиватись. Так само було в нас, коли з’явився ФК «Львів». Вважаю, вони також зробили внесок в те, що «Карпати» зіграли в Лізі Європи.
– Позиція клубу, я так розумію, теж не була спрямована, щоб вижити «Шахтар»?
– Абсолютно. Вони самі себе вижили, своєю позицією і цінностями, які сповідують.
– Хочете сказати, що ви спокійно сприймали, коли на «Шахтар» у Львові ходило більше людей, ніж на «Карпати»?
– Це абсолютно нормально. У будь-якому іншому місті буде така ж ситуація. Бо це «Шахтар». Переїде, скажімо, «Порту» у Львів – теж будуть ходити більше.
– Якщо все так добре і немає ніяких конфліктів, чому ви не співпрацювали з «Шахтарем», не вчились у нього роботі з вболівальниками, не продавали, скажімо, квитки і абонементи разом?
– «Шахтар», звичайно, беззаперечний номер один в Україні за рівнем організації клубного господарства, по тому, як вибудувані усі бізнес-процеси всередині структури, за якістю і кваліфікацією менеджменту. І залишиться таким навіть попри те, що вони не живуть і не грають в Донецьку. В першу чергу тому, що “Шахтар” свого часу заінвестував у побудову сучасної європейської моделі управління клубом і в автоматизацію управління підприємством мільйони доларів, залучивши серйозні міжнародні компанії.
А що стосується співпраці, то на матчі «Карпат» на «Донбас Арені» від нас їздило купа людей – і спеціалісти по стадіонах, по продажу атрибутики, квитків. Дивилися, вивчали. Дитячі тренери їздили на спеціалізовані семінари в академію “Шахтаря”, лікарі – на обмін досвідом по своїй професії. Ми завжди намагалися навчитися чогось у тих, хто робить щось краще за нас. І це нормально, я вважаю.
– Поїздки на «Донбас Арену» – це лише спостереження. А можна собі уявити, що працівники «Карпат» проходять стажування в «Шахтарі»?
– Чому ні? Але, гадаєте, «Шахтар» готовий пустити сторонніх глибоко в середину процесів? Не кожен клуб так просто відкриє свої двері.
Гравці
– Нещодавно ви сказали, що такий малий розмір офіційної зарплати гравців «Карпат» (5000 грн в місяць) – спосіб уникнути сплати податків. Лише заради цього?
– Майже всі українські клуби так роблять. «Динамо», наприклад, офіційно платить взагалі чи не 1500 гривень, доводилось таке в пресі читати.
– Проблема в іншому: «Карпати» користуються цим, щоб маніпулювати гравцями.
– Яким чином?
– Наприклад, виставити всю команду на трансфер, щоб змусити піти на пониження зарплати. А якщо футболісти не погодяться – прибрати їх з команди і, згідно контракту, платити 5000 грн. Чия це ідея була?
– Петра Петровича. Але я її підтримав.
– Це цивілізовано, по-вашому?
– Коли в людини є вибір, це цивілізовано. Їм було запропоновано – піти в оренду, або щоб їх купили, або підписати контракт на тих умовах, які ми готові були виконувати.
– Це не вибір, такі можливості гравець має завжди. Коли клуби не можуть виконувати контракт, відпускають футболістів, не вимагаючи компенсації. Так зробив «Чорноморець», наприклад. Ви такої можливості не надали.
– Худоб’як перейшов в оренду в «Ростов». Кополовець теж, Касьян, Михальов. Лукаса й Кенію купили.
– Це не залежало від них – пропозиції інших клубів могли не задовільнити «Карпати» і гравці залишилися б.
– Але по факту вони ж перейшли. Назвіть хоча б одну пропозицію по “виставлених на трансфер”, яку ми відхилили.
– Худоб’яка, наприклад, ви не відпустили в «Чорноморець». Якби не «Ростов», він був би змушений піти на пониження зарплати.
– Так і йому ж не сподобались умови, які пропонував «Чорноморець». Худоб’як, до речі, також погодився на пониження і по нинішній день стабільно отримує так звану понижену зарплату. І не жаліється, як деякі, бо таких грошей стабільно, без затримок нині не отримує більше половини гравців УПЛ. Ніколи не знаєш, де знайдеш, а де втратиш.
– Тобто всі інші клуби, які інакше розійшлись зі своїми гравцями, вчинили не мудро?
– Кожен виходить зі своїх інтересів.
– Запитаю інакше – по-вашому, це було чесно зі сторони «Карпат»?
– Звісно. А по-вашому, чесно було з боку тих же самих футболістів, виставлених на трансфер, які вчасно і в повному обсязі отримували зарплати по 20-30 тисяч доларів, прийти до президента і просити врятувати їх від ганьби – вильоту з прем’єр-ліги? Петро Петрович тоді витягнув з кишені більше півмільйона доларів, щоб простимулювати команди, котрі грали проти наших прямих конкурентів у боротьбі за виживання. То хто по відношенні до кого нечесно поступав?
– Кажуть, Димінський лякав гравців, які не хочуть продовжувати контракти, повісткою в армію. Правда?
– Так, було таке. Тільки ви не до кінця договорюєте. Кожного свого гравця клуб, по суті, “відмазував” від армії тим, що зобов’язував вступати у ВУЗ на стаціонар і 5 років повністю оплачував їх навчання. Закінчуєш контракт з “Карпатами” – клуб автоматично розриває угоду з ВУЗом. І вперед – на стройову підготовку. Що тут нелогічного?
– Майже рік тому заборгованість «Карпат» перед гравцями, які відсудили свої виплати, складала 15,5 млн грн. Вона змінилась за цей час?
– Кузнєцову і Кучерову заплатили ще при мені весною минулого року. Бо по них були рішення Лозанни. Зараз, коли я пішов, розрахувалися з Федецьким і Богатіновим.
– Але ви казали, що «Карпати» не будуть платити борги. Це була лише ваша позиція?
– Можливо, політика клубу змінилася після мого звільнення, не знаю. А тоді я говорив про рішення українських дисциплінарних органів, а не CAS.
– Невиплата Богатінову закінчилась зняттям дев’яти очок і дуже дивною забороною на трансфери, яка ніде не була оголошена офіційно.
– Вона з’явилася ще зимою. Ми отримали рішення КДК – якщо не заплатимо, тоді заборонять реєструвати нових гравців.
– Клуб не заплатив. Але рішення так і не було прийняте – правильно?
– Не знаю, це питання до КДК.
– Якщо не було офіційного повідомлення і клуб не отримував ніяких паперів про заборону на трансфери, чому «Карпати» дотримуються її?
– Для нас було зрозумілим, що це покарання автоматично настає з такого-то числа. Просто КДК і представники ФФУ боялися публічно повідомити про цю заборону, бо зрозуміли, що перегнули палку по відношенні до “Карпат”, а інші клуби – не рухали.
Кадри і УПЛ
– Найбільша загадка – запрошення Кононова. Людина, яка ніколи не працювала головним тренером, стала чи не кращим коучем в сучасній історії «Карпат». Як він опинився в клубі?
– Його запропонував президенту Дячук-Ставицький. Вони, здається, разом проходили навчання і ліцензування в Києві.
– І Димінський так одразу погодився взяти тренера без будь-якого самостійного досвіду?
– Вони кілька разів зустрічалися. Зійшлись погляди на футбол і розвиток клубу.
– Кононов – геній, чи завдяки підбору гравців вдалося досягнути успіху?
– Щось одне не можна вибрати. Дійсно, є версія, що ту команду сформував Яремченко. Але попередники Кононова досить жорсткими тренерами. А Кононов прийшов і одразу почав з повагою ставитись до гравців. Це спрацювало. Виросла самооцінка футболістів, хороша атмосфера з’явилась. Він зумів вдихнути в них впевненість, що вони можуть перемагати. Ну і хороший тренувальний процес був, він сам займався фізподготовкою гравців. При цьому Кононов постійно вчився сам, їздив то в «Барселону», то в «Борусію».
– Прийнято вважати, що команда Кононова розсипалася після підняття зарплати. Невже лише в цьому причина?
– Це одна з головних причин, так. Коли «Карпати» виходили в ЛЄ, стеля зарплат була 10 тисяч доларів. В Парижі, за день до матчу з «ПСЖ» Петро Петрович прийняв рішення збільшити зарплату вдвічі. Напевно, в тому числі і через наполягання Кононова – він намагався довести, що треба бути конкурентними на ринку, щоб прогресувати далі.
Але Димінський тоді сказав команді – якщо через рік не потрапите в групу, повернемо старі зарплати. Почали запрошувати нових футболістів – Пачеко, Лукас, Крістобаль, Борха, Балажиц, Богатінов. І коли програли ПАОКу, не потрапивши в Лігу Європи, усім гравцям повернули старі зарплати, а новачкам залишили нові. Звісно, в команді почався конфлікт. 13-14 футболістів, які двічі займали п’яте місце, і так були незадоволені, що втрачають місце в основі. Можливо, це зруйнувало і їх стосунки з Кононовим.
– Як в клубі намагались вирішити ситуацію?
– Мало що знаю – я тоді півроку не працював в «Карпатах». Вважав, шо це початок краху. Я не підтримав ідею Димінського з підвищенням зарплат – треба було просто виплатити хороший одноразовий бонус, пообіцяти такі преміальні на майбутнє. І не розумів повернення до попередніх сум. Якщо вже підняли, треба було залишати.
– Ви написали у своєму звіті: «Дячук-Ставицький любить «Карпати» до глибини своєї кишені». Що саме мали на увазі?
– Людина, яка грала договірні матчі і брала гроші з футболістів, не має морального права працювати в клубі. Гравці підтвердять мої слова.
– Про які матчі мова?
– Хоча б «Карпати» – «Суми» взяти, який офіційно визнано договірним. Цього вже достатньо. Клуб, який завжди говорить, що не має стосунку до брудних ігор і не працює з арбітрами, – а тут таке.
– Як вам працювалось з ним?
– Якщо чесно, не дуже комфортно. Але останнім часом він дистанціювався від роботи, поки я не покинув клуб. З одного боку треба визнати, що Юрій Михайлович – великий працеголік, з іншого – типовий продукт радянської футбольної системи, з мисленням “як би щось вимутити”.
– Як йому вдається стільки років залишатись в «Карпатах»? Він має особливий авторитет у Димінського?
– Мабуть.
– Це не стало однією з причин вашого рішення покинути клуб?
– Не думаю.
– Запросити в клуб Віктора Вацко – ваша ж ідея?
– Так.
– З якою метою?
– Запрошував його на позицію трансфер-директора – той напрям, яким раніше займався Йовічевіч. Вацко має аналітичний склад розуму, дуже скрупульозний, системний, ретельний, відповідальний. Має хороші зв’язки, володіє іноземною мовою, комунікабельний. В тих обставинах, в яких він опинився, Вітя зробив багато.
– Які саме обставини?
– Всю команду виставили на трансфер, бюджет обмежено, менше можливостей запрошувати гравців. Він запросив Беня, створив скаутську службу. Всі футболісти, які з’явились в команді при Севидові – це робота Вацка.
– Але ж він не спеціаліст в цьому. Ви не хотіли запрошувати «футбольних людей»?
– Так, не хотів, не сприймаю їх взагалі. А це посада, де занадто багато можливостей для зловживань. Вацку ж я довіряю, він порядна людина і ніколи не був замішаним в мутних справах.
– Кажуть, йому не давали працювати, він не мав повноважень.
– Ну, скажемо так, в нас було багато футболістів на олівці, яких ми не змогли запросити.
– Тому він пішов?
– Можливо, президент бачив його в іншій ролі. Сприймав його як журналіста, коментатора. І думав, що Віктор буде відповідати за комунікації, імідж клубу, зовнішні зв’язки. Петро Петрович пробував його переорієнтувати, Вацко ж бачив себе саме в трансферній діяльності і комплектації команди.
– Три ваші найголовніші помилки в «Карпатах».
– За ці 6 років їх було однозначно більше, ніж три. Я директором став, щойно мені виповнилось 32. Молодий, зелений, гарячий, але дуже мотивовний. Звичайно, що помилявся, бо дуже хотів щось зробити, змінити. Але з помилок треба зробити правильні висновки і забути. Тому я не хотів би до них повертатися і згадувати.
– Cправа проти вас через звинувачення в корупції попереднього складу ФФУ закінчилась нічим. У вас немає доказів?
– Справа проти мене закінчилась тим, що попередній склад ФФУ достроково капітулював і пішов у небуття.
– Чому вас не покарали за наклеп, якщо ви не змогли надати докази?
– Це питання до “карателів”.
– Нове керівництво ФФУ якось відрізняється від попереднього?
– Принаймні, я бачу, що докладає зусиль, аби відрізнитися.
– Чому клуби нічого не роблять, щоб змінити керівництво УПЛ, яке взагалі відсторонилось від усіх проблем? Який розклад сил зараз між групами впливу Коломойського, Ахметова і Суркісів/Фірташа?
– Мені здається, що цим людям зараз явно не до футболу. А так звані групи впливу існують здебільшого за інерцією. Якщо так далі піде, то скоро не буде на що впливати.
– Прем’єр-ліга – це давно вже валіза без ручки. Ситуація виглядає як у пісні неперевершеного Кузьми Скрябіна – “Нікому то не треба”. Хоча подейкують, що “Шахтар” все ще сприймає цю структуру як свій останній форпост у боротьбі за баланс противаг. Моя думка незмінна – УПЛ стала гнійним наростом на і так нездоровому тілі українського футболу, її вже давно пора “помножити на нуль”.
– Чому ніхто не може чи не хоче примирити сторони хоча б у футболі і реально зайнятись його розвитком? Невже це так важко і хтось зі сторін буде проти?
– Нашому футболу як повітря необхідні якісні системні реформи. А для того, щоб їх впровадити, потрібна, як кажуть, політична воля. В мене є розуміння, хто може бути тою консолідуючою силою, здатною проявити волю і запустити процеси. Але це вже зовсім інша тема для розмови.
Фото: Day.kiev.ua, Matchday.ua, УНИАН, «Карпаты».
