Ярослав Попович: «В італійців менталітет боягузів. Вони кажуть: «Чому не віддасте пару областей, щоб людей не вбивали?»
Український велогонщик, спортивний директор американської команди Trek-Segafredo Ярослав Попович в інтерв’ю Tribuna.com розповів, як Італія, в якій він живе багато років, реагує на вторгнення РФ в Україну.
- В Італії велика спільнота українців. Як вони зараз допомагають, організовуються?
– Тут в кожному італійському селі є спільноти, які якось крутяться, допомагають. Ми з ними співпрацюємо. Правда, в моїй я, мабуть, один такий залишився, що фігачу.
Ну але в мене для цього є можливість – в команді мені сказали: «Займайся своєю країною». Вони мені платять зарплату, ще й дають екстра-гроші, які можу витратити на все, що треба. Сказали: «Тільки зброю не купляй. Або купляй, але так, щоб ми не знали».
- А італійці загалом як реагують на війну в Україні?
– Всі офігівають, але в них менталітет боягузів. Часто з ними сперечаюсь, бо італійці кажуть: «Чому ви не йдете на поступки? Чому не віддасте пару областей, щоб людей не вбивали?». Мене це дуже нервує.
Кажу: «Це наша земля, ми нікому нічого не дамо. А якби, наприклад, Австрія захотіла забрати у вас північ Італії, де німецькою розмовляють?». Але вони такі, що б віддали.
Вони сцикуни – якби одна бомба впала, то звалили б нафіг подальше. В них не такі бойові люди, як в нас в Україні.
Так, вони співчувають, допомагають. Але допомагають, бо наші жінки, мами, бабусі виховували їх, їхніх батьків. Українці тут в кожному селі.
До мене, буває, приїжджають італійські сім’ї, чоловіки з дружинами, які допомагають розвантажувати допомогу. Виявляється, на їхнє життя дуже вплинула наша спільнота тут.
- Що їм в новинах розповідають про нашу війну з Росією?
– Я, чесно кажучи, перестав дивитись італійські новини. Тільки наші читаю. Правда, слухаю радіо – про Україну багато розмовляють, у всіх новинах. З останнього тут всіх зачепило те, що сталось в Бучі.
Показав одному чоловіку відео, то він розплакався. Кажу, це ще не все жахіття. Ми не знаємо до кінця, що в Маріуполі робиться.
Але тут багатьом важко зрозуміти, бо це не в них відбувається. Зовсім інше сприйняття. От дівчата-біженки з України, які допомагають мені на базі з сортуванням зараз, днями перелякались від того, що я пачку впустив на підлогу. Їхній будинок розбомбили.
Або приїхала дочка моєї сестри, яка була в Івано-Франківську, коли вдарили по аеропорту. Вона якраз жила неподалік в готелі. То от коли я відкривав бутилку просеко, дитина мало не впала на підлогу. Попросила більше не робити такого. Я офігів, мурашки по тілу, – сказав Попович.
