Про державну зраду

Ситуація у країні породжує багато сумнівів і недовіри. Ми наввипередки кричимо про те, що "нас злили" і "нас зрадили". Але якщо із людьми на кшталт адмірала Березовського двох думок бути не може, то дуже часто питання державної зради є дуже нечітким.

Є багато простих речей. Писати у Фейсбуку про те, що Аваков нічого не робить, а Турчинов зливає Схід, - просто. Звинувачувати у зраді кожного, хто каже чи робить те, що вам не подобається, - просто. Жалітися на те, що Донбас довів Україну до Майдану, а тепер вимагає особливої уваги, - просто. Стверджувати, що МВС надто оперативно відрапортувало про кількість загиблих в Одесі, щоб росіяни ввели війська, - теж просто. Просто навіть казати "та хай той схід уже іде до біса". Значно важче подивитися на це під незручним для себе кутом.

А таких незручних питань багато.

Чи є державним зрадником той, хто у час війни критикує уряд? Є багато оперативної інформації, яку навіть Тимчук прагне зберігати у таємниці. Наші силовики безумовно знають більше, ніж кажуть. І працюють значно активніше, ніж демонструють. А волання типу "Авакова у відставку", нові міні-майдани під Радою - хіба це не на руку ворогові? Особливо у той момент, коли і так кривдоохоронці на місцях саботують накази з Києва? І хіба у такому випадку не чинять найактивніші критики уряду державну зраду?

Чи є державним зрадником той, хто вже згоден на відділення Донбасу? Адже на Майдані була представлена уся Україна, у тому числі Донбас. І представництво у Небесній сотні Донбас також має. А тепер, коли Донеччина і Луганщина знаходяться у значно гіршій ситуації, ніж будь-коли була під час Майдну (повірте на слово) і потребують реальної допомоги від Великої України, - Центр і Захід тільки те й роблять, що пишуть "чого ви досі не самоороганізувалися? Я би вже на вашому місці зайшов і вигнав цих колорадів". Приїдь. Зайди. Вижени. Але ж ні - пишеш в інтернеті.

Чи є державним зрадником той, хто намагається шукати порозуміння із сепаратистами? Здавалося б, - це вкрай правильна ініціатива. Нам потрібен діалог, як ніколи. Але в реальності ми бачимо з одного боку готовність домовлятися, а з іншого - готовність убивати. І хіба ті, хто витрачає дорогоцінний час на абсолютно безглузді у підсумку розмови, - не дає фору колорадам?

Чи є зрадником той, хто іде добровольцем в армію, якщо на іншій ниві він може принести значно більше користі?

Чи є державним зрадником той, хто відмовляється іти добровольцем в армію? Настав той час - на жаль, чи на щастя, - коли кожен чоловік повинен стати на захист своєї Батьківщини зі зброєю в руках. Але що, як ти боїшся і розумієш, що у чомусь іншому від тебе буде більше користі? Ти готовий працювати в інших напрямках, але покладений на чоловіків 65-ю статтею Конституції обов'язок виявляється проігнорованим. Тоді - ти зрадник?

Або навпаки - чи є державним зрадником той, хто іде добровольцем у армію? Безглузде, на перший погляд, питання. Але коли ти не маєш видатної фізичної сили, а зброю вперше і востаннє тримав на уроках ДПЮ, - хіба буде від тебе користь у бою? Натомість, якщо ти можеш допомогти країні головою, але, одягнувши камуфляж, складеш її одним із перших, - чи не вчиниш ти державної зради через намарне нараження на небезпеку інтелектуального потенціалу?

Не здивуюсь, якщо зараз кожен впізнає себе хоча б в одному із пукнтів. Але цей текст не є порожнім лайнометанням. Це заклик до діалогу серед патріотів. До пошуку істини. І - до оберженості у думках і словах.