Олександр Золотогорський: «Якщо коментатор протягом матчу лише двічі переплутав прізвища – це крута робота»

Симпатія до Арсеналу, курйози під час коментування матчів і шлях у журналісти – Руслан Мороз поговорив з журналістом програми «ПРОФУТБОЛ» і коментатором каналу «2+2».

АНГЛІЯ, АРСЕНАЛ, ЧС-98

- Ваш голос вже майже у всіх асоціюється з Чемпіонатом України, однак чи хотілося вам у майбутньому коментувати інші європейські чемпіонати?

– Вітаю! Хотілося б, особливо Англійську Прем*єр-Лігу. Але зараз це абсолютно неможливо, то ж і про це бажання говорити сенсу немає. Повірте, мені вистачає різноманітної роботи протягом тижня, і це мене дуже тішить.

- Дуже подобається АПЛ?

– Безперечно, це мій улюблений іноземний чемпіонат. Англійський футбол – це Дух великої гри!

- У минулому сезоні жодна англійська команда не змогла пробитися в 1/4 Ліги Чемпіонів. Криза на обличчя?

– В жодному разі. Не можна робити глобальні висновки після одного сезону. А коли МЮ і «Челсі» грали в фіналі, тоді що, англійські клуби мали статус інопланетних? Ні. Тим паче, давайте хоча б згадаємо історію «Манчестер Юнайтед» у минулорічній Лізі, їхні матчі з Реалом, вилучення Нані. Це не криза, це нещастя. Між іншим, наступний сезон АПЛ дуже інтригує. Подивіться скільки класних гравців переїхали до Англії з Примери. Подивіться на тренерські зміни, на зміни в самих клубах. Думаю, що на нас очікує багато сюрпризів

- Саме так. Всі говорять що з відходом Фергюсона в АПЛ починається нова ера. Чого слід очікувати від першого сезону Мойєса?

– Чесно?

- Звісно!

– Не знаю. Хочу на це подивитися:))) Мойєс – чудовий тренер. Сер Алекс не дарма його обрав і, певно, не лише тому, що він шотландець. 

Мойєс має продовжити справу Ферґюсона – я не маю на увазі здобуття титулів – в плані стабільності тренерської фігури. Думаю, що в нього є певний карт-бланш і можливість спокійно працювати протягом достатньо довгого часу, навіть, якщо результат не влаштовуватиме.

Я не думаю, що МЮ буде головним претендентом на чемпіонство. Є серйозні кадрові проблеми. Не вистачає креативного гравця центру поля, і попри всі намагання, вони не можуть його придбати. Серйозний конфлікт із Руні може призвести до непередбачуваних наслідків. Тож, якби я вболівав за Юнайтед, навряд чи зараз відчував себе оптимістом.

- Я знаю що ви вболіваєте за «Арсенал». З чого почалася любов до лондонського клубу?

– Напевно, точніше це називати симпатією. Нехай, ці слова у моїй історії будуть синонімами. Так от, я не вболівав за славний «Арсенал», який вигравав чемпіонат, жодного разу не програвши, і в мене вдома ніколи не було плакатів із Бергкампом. Навпаки, на хвилі ЧС-98 і неймовірної гри Майкла Оуена я почав симпатизувати «Ліверпулю». Та я не фанат, не народився в Англії, тут не йдеться про «локал тім», і згодом серце підказало, що моя команда – саме «Арсенал». Остаточно я це зрозумів, коли в чвертьфіналі Ліги Чемпіонів «Арсенал» грав проти «Ліверпуля», що вже дуже символічно (не пам’ятаю який рік – я цифри погано запам’ятовую, для цього є Ґуґл:) Тоді Волкотт забив неймовірний гол після сольного проходу (до речі, зараз подумав, що він був чимось схожий на гол Оуена Аргентині). «Арсенал» у підсумку програв, і я точно знав, що буду підтримувати саме цю команду. Не женуся за чужою славою, скоріше навпаки починаю за когось переживати після певних трагічних спортивних моментів. А ще мене захопила філософія Венгера: будувати команду на молодих гравцях, довіряти їм, перегравати грошові мішки за рахунок вельми ризикованої системи. Зараз це мені трошки набридло, звичайно. Адже у всьому має бути баланс, тож очікую якісного підсилення – у цьому сезоні, вважаю, як ніколи можна втрутитися в боротьбу за чемпіонство. Перехідний період, рік перебудов – шанси будуть.

- Поки що «Арсенал» нікого особливо не придбав. Думаєте, ще все попереду?

– Безперечно! Якщо вже Венгер каже, що склад невкомплектований… Думаю, що найближчим часом оформлять трансфер Луіса Густаво. Опорник руйнівного плану (але і з атакувальними здібностями) над усе потрібен команді. Сподіваюсь, зможуть купити Суареса. Крім цього, вважаю, потрібні центрбек, правий захисник і воротар. Час ще є, нехай чемпіонат і стартує вже на цьому тижні.

- В один час грають «Шахтар» з «Динамо», та «Арсенал» зі Шпорами. Який матч будете дивитися?:)

– Провокаційне питання. Якщо я ніяким чином не працюватиму на цих матчах, дивитимуся обидва одночасно:)

КУРЙОЗИ, ШЛЯХ У ЖУРНАЛІСТИ, КОММЕНТАТОРСТВО

- Можете розповісти про ваш шлях у комментатори?

– Можу, а чому саме в коментатори?:)

- Тобто у журналісти.

– Так точніше. Коментатор – це професія, безперечно. Але я впевнений, якщо ти ніколи не працював журналістом, коментатором (справжнім) тобі ніколи не бути.

Неправильно, думаю, казати, що коментатор – це вершина журналістської діяльності. Ні. Вершина – це здатність бути найкращим у тому, що ти робиш: чи то береш інтерв*ю, пишеш статті, робиш сюжети тощо. Так званий горизонтальний розвиток, який властивий Західній Європі чи Америці. Там немає потреби бути ведучим, якщо ти хороший репортер. В нас, на жаль, навпаки всі хочуть «в тілівізар». Хочуть розвиватися вертикально, змінюючи амплуа, ніби рукавички, де кінцева мета – чи то ведучий, чи то коментатор. Це неправильно.

Головне, як на мене, не потрапити в екран, а розвиватися у своїй роботі. Так, для того, аби стати коментатором, мені довелося пройти певний шлях, довгий шлях у журналістиці. Та я вважаю, що зараз у 29 років, готовий працювати коментатором у прямому ефірі і мені є чим поділитися з глядачем.

- А з чого ви почали?

– Тож, як все починалося. Я був студентом «КПІ», починав працювати як програміст. Паралельно я писав статті на сайті «Футбол-Онлайн» – це був мій перший журналістський досвід (це була не лише так звана «диванна» журналістика – в мене була акредитація на матчі «Динамо», я ходив на прес-конференції, ставив питання, але зі справжньою роботою звичайно не порівняти).

У 2005 році після Помаранчевої Революції відбулися певні зміни і в телебаченні. Мене запросив у «Спортивні Новини» УТ-1, які тоді планувалося виробляти не зовсім на платформі НТКУ (продакшен-групою ESG), Руслан Гончаров (відома постать в телевізійній тусовці). Він став моїм провідником у професії, за що я безмежно вдячний. Це мій вчитель у світі телебачення. Вважаю, це були особливі новини, і велика школа особисто для мене. Навіть довелося попрацювати на програмі-спецвипуску, присвяченій Чемпіонату Світу – 2006. Це було дуже круто! Та на жаль, через півтора роки ситуація змінилася, спортивні новини повернулися на НТКУ, наша команда розійшлася. Далі в мене був НТН, газета «24» (недовго, але це теж неоціненний досвід), програма «ПРОФУТБОЛ» з Олександром Гливинським, робота в «Інформаційному Центрі – 2012», нарешті Група Компаній «1+1», де я отримав стабільність:) Я працював, як телевізійний репортер, газетний журналіст, випусковий редактор, редактор інтернет-сайту. Ось так журналістська стежина привела і до коментаторства. За шанс отримати цю (дуже жадану) спеціалізацію я дуже вдячний Ігорю Циганику.

- Саме зараз, окрім коментаторства, чим ще ви займаєтесь?

– Всім:) І це дуже важливо. Я працюю, як журналіст в програмі «ПРОФУТБОЛ» (і не лише), можу час від часу бути випусковим редактором тематичних випусків, пишу статті, спілкуюся в твіттері (це теж якесь відгалуження роботи). Впевнений, коментатор не може зациклюватися лише на коментаторстві. Це оксюморон. Як ти будеш вести діалог з глядачем протягом 90 хвилин, якщо не здатний зацікавити його своєю статтею, чи сюжетом.

- Як готуєтеся до матчу? Взагалі, багато часу займає підготовка?

– Ігор Циганик каже, що це моя фішка – довго готуватися. Нарікає, що в моїй голові багато зайвої інформації:)

Я так не вважаю, звичайно. В кожного – своя система підготовки. Я маю бути заглиблений в деталі, бути готовим до будь-якого плану в трансляції. Головне, розуміти, що абсолютно необов’язково і навіть шкідливо видавати все, що знаєш, за першої-ліпшої нагоди. Безпосередньо напередодні матчу готуюсь не менше двох годин, але ж це не означає, що це єдиний формат підготовки. Треба намагатися бути в курсі тенденцій, аналізувати матчі, працювати над мовою, чи дикцією – дуже багато важливих дрібниць у підготовці до матчу.

- Курйозні моменти, під час коментування, траплялися?

– А як же без них?:)

- Викладайте!)

– Найжорсткіший курйоз стався зовсім недавно. Останній тур УПЛ минулого сезону. Перекличка (щоб вона була здорова!) – я мав коментувати основний матч «Карпати»-«Металіст». Паралельно в іншій коментаторській Роман Бебех мав працювати на «Динамо»-«Металург» (Запоріжжя). Коли відбувався гострий момент в його грі, я би передавав йому слово.

Хвилина до ефіру. Картинка зі Львова зникає. З*являється НСК «Олімпійський». Мені кричать у вухо: «В ефірі. Працюй по відео!». Уявляєте, яке заціпеніння? В мене навіть складів нема!! А там ще купа експериментів – останній тур… Почав працювати по картинці:) Андрія Цурікова назвав Віталієм (Буяльський був у складі:)). Через кілька хвилин передав слово Ромі. Невдовзі і Львів з*явився в ефірі, але осад залишився:)))

Найцікавіше, що ще один курйоз теж із Ромою Бебехом дотично пов*язаний. НСК «Олімпійський». Матч «Динамо»-«Волинь». Рома перед матчем проводить презентацію біля поля. Я маю розпочати трансляцію і передати йому слово. І тут, як Пилип з конопель, на місце Роми до мене сідає... шанований Деві Аркадьєв. Не знаю, як так вийшло, але в нього була акредитація саме на це місце. На мої жести він волів не звертати уваги, напевно вирішив, що йому підготували місце в бізнес-класі, із монітором:) Добре, що в нас тоді у прев’ю були змонтовані сюжети. Під час паузи я встиг підкликати прес-офіцера «Динамо» і пояснити пану Аркадьєву, що йому доведеться пересісти. Невдовзі, до мене приєднався Рома – ми продовжили трансляцію. Загалом, курйозів у нашій роботі вистачає, повірте. Так цікавіше – є що обговорити:)

СТАДІОНИ, СИМУЛЯТОРИ, КРИТИКА

- Нещодавно ви були у Дніпропетровську, та коментували гру Дніпро – Говерла. Вам подобається «Дніпро-Арена»?

– Чудовий стадіон, зручно працювати, приємно дивитися футбол. А головне, останнім часом – якісний газон!

- Які стадіони в Україні вам найбільше подобаються?

– Не думаю, що це буду одкровенням, та вважаю, що все ж таки «Донбас-Арена» – найкращий стадіон в Україні. Хоча всі арени Євро – доволі комфортні. Плюс «Дніпро-Арена», «Чорноморець»

- А як щодо іноземних стадіонів?

–  «Альянц-Арена» наразі поза конкуренцію для мене (та був далеко не всюди).

- Чи доводилося вам коментувати матч у «екстремальних умовах» (застуда, незвичне місце)?

– Доводилося коментувати за дуже холодної погоди. Можливо, кілька градусів нижче нуля. Це було в Кривому Розі ­­– там коментаторська всередині, але ніг не відчував по закінченні матчу. Взагалі, коментувати на холоді ­– це випробування для голосу. Зірвати його дуже легко.

- Якби вам запропонували озвучити футбольний симулятор (Fifa, Pes), погодилися б?

– Якщо буде пропозиція, я безперечно її розгляну:)

- А ви самі граєте в симулятори, або в менеджер?

-  В симулятори колись «рубалися» в редакці. зараз – вже ні. В менеджер іноді граю – у відрядженнях допомагає розслабитися. Виграв вже практично всі трофеї для «Ноттінгем Форест»:)

- Чи доводилося вам вислуховувати критику на свою адресу? Як взагалі ставитеся до критики?

– Нормально ставлюся до критики. Аналізую. Ми й на роботі один одного критикуємо. Але найважливіше – це самокритика. Вона має бути жорсткою. Щодо інтернет-простору, так, іноді беру цю критику до уваги. Зазвичай, акцентують на далеко не основних речах. Але навіть серед думок людей, далеких до цієї справи, іноді з*являється щось раціональне. Зазвичай деякі прискіпливі глядачі (будемо їх так коректно називати) роблять акцент на обмовках, чи то технічних помилках. Це, звичайно, не зовсім правильно. Якщо коментатор протягом матчу лише двічі переплутав прізвища – це крута робота, друзі. А ще, якщо він виправився – взагалі чудово. Зрозумійте, ми всі люди, когось переплутати – це технічний брак. Погано, якщо брак стає системою. У коментатора є монітор і поле перед очима, він має оголошувати рекламу і чути режисера. За всім треба встигати. Це не так легко, як вам здається. Тому й виникають помилки, які в принципі властиві будь-якій роботі.

Говорити про коментаторство можна довго. Та якщо коротко, хотілося, аби не глядач відшуковував похибки, а оцінював підготовку до матчу, темпоритм коментатора, його здатність бути адекватним тлом до матчу, передавати його емоції і правильно розбирати моменти, помічати деталі, які не доступні глядачу, зацікавити його.

Ще один бік критики – вона наразі не зовсім уособлена. Ми на «2+2» зазвичай працюємо в парах – нас погано розрізняють. Тільки зараз нас починають якось ідентифікувати. Не останньою чергою, завдяки активності в інших іпостасях.

Іноді критика веселить. Чого тільки не начитаєшся в корпоративній пошті. деякі вирази стали крилатими, та я не можу їх процитувати:) Смішно дивитися на нарікання щодо реакцій на гол. Зрозумійте, голи бувають різні, та й не зовсім адекватно порівнювати саму мить голу і аналіз, який йде вже після нього. Хай там як, зворотня реакція – це частина роботи, нехай люди роблять будь-які нарізки, головне, аби не рюмсали.

- Яким має бути ідеальний коментатор?

– Це не до мене питання. До глядачів. Для кожного він  свій. І в цьому – особливість нашої роботи. Комусь потрібний типовий англійський коментатор, який більшість часу просто називатиме гравців і іноді пожартує про Кержакова. Комусь – латиноамериканський фонтан емоцій. Хтось обере розсудливого оповідача. Головне напрацювати свій власний стиль, а не намагатися бути чиєсь блідою копією. Та для того, знову ж таки, треба працювати в журналістиці, треба мати якісь життєвий досвід (якщо ти зелений студент – навряд чи тобі глядач буде довіряти), треба розуміти, що сказати буде недоречно, і де межа, яку не можна переходити, треба багато читати і розширювати власну ерудицію, треба щодня працювати над мовою і дикцією. Мова – це інструмент коментатора, як свердлик у слюсаря, якщо він не буде працювати – він не зробить ремонт.