Коробки Павелка, шапка Луческу, гримаси Караваєва. Шукаємо спадщину ЮНЕСКО в українському футболі
Шануємо традиції.
Минулого тижня український борщ потрапив до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Звісно, це велике досягнення, але це далеко не все, чим Україна може збагатити світову культурну спадщину. Наш футбол ховає в собі десятки таких скарбів – у нас є докази.
Коробки Павелка
Якщо у нашого борщу є свій амбасадор – Євген Клопотенко, то Клопотенком українського футболу можна сміливо називати Андрія Павелка. Традиція носіння коробок на камеру має свої унікальні особливості: одягатися треба у чистий одяг, вітаються світлі кольори.
Головний атрибут цього обряду – фото. Такі світлини заведено виставляти у фейсбуці на самому видному місці, можна десь між фото з легендами футболу і священниками. Не бійтеся передати куті меду – чим більше фото, тим краще. Майстер-класи можна побачити на сторінках УАФ та особистій сторінці Андрія Павелка.
Гримаси Караваєва
Здавна українці шановних гостей зустрічали короваєм, але на правому фланзі збірної України гостей заведено зустрічати Караваєвим. Олександр не просто зустрічає гравців звичайним підкатом чи відбором, а унікальним виразом обличчя, що став відомий, як «гримаси Караваєва».
Але будьте обережні, існують підробки у вигляді Філа Джонса. Справжні гримаси родом з Херсонщини і зустрічаються лише в матчах збірної України та «Динамо».
Ходіння в президенти клубів
В селі Розкошівка Вінницької області є традиція «Водити Володара» на Великдень, а у Дніпрі та Харкові є традиція приходити у президенти клубів. За звичаєм, статний і багатий господар обіцяє підняти клуб на перше місце в УПЛ, облаштовує стадіон, влаштовує гуляння, а потім у якийсь момент зникає з поля зору.
В канонічній традиції їхати треба до Женеви, або до Лондону. Потім господар неочікувано з’являється знову і все йде по колу. Існує золоте правило: не нагадувати господарю про попередній прихід.
Малюнки футбольної форми на Одещині
Унікальний одеський розпис з’явився лише цієї зими, але оригінальна техніка зуміла підкорити серця тисяч вболівальників. Невідомий майстер в Паінті кісточкою дбайливо наносить орнамент, що нагадує форму одеського «Чорноморця». На перший погляд, може здатися, що це зробити доволі легко, але автентично намалювати лінії поверх старої форми може лише людина з досвідом.
Похід за рекордом
Це звичай з’явилася у селі Ковалівка на Київщині, але з часом перекочувала на Закарпаття. За звичаєм, чоловік, перед тим як йти на рекорд, годує всю свою сім’ю, а потім виходить у чисте поле в пошуках пенальті.
Відкривання люків у селі Петрове
Народна забава, яка має глибоке коріння із 90-х. Спершу народ обирає з поміж себе Батю, який визначає, які люки треба відривати. Дівчата виконують обрядову пісню «У мене слов немає, в мене просто немає слов», а хлопці весело приговорюють: «Шо він чудить, красавчик». Той, хто відкриє найбільше люків, отримує спеціальний подарунок від баті – «бітон водки».
Динамівські серця
Ця древня київська традиція, на жаль, ризикує зовсім зникнути, але у відеоархівах «Першого національного» ще зберігаються унікальні кадри цього обряду. Спочатку обраним на скрижалі виносять конспекти, далі всім хто їх бачив дають по черзі тренувати «Динамо».
Той, хто найкраще запам’ятав, що було в конспектах, затримується найдовше. Час перебування на посаді визначали хранителі традиції, але зараз визначити його неможливо, адже подейкують, що хранителі вивезли потрібні для цього годинники з Києва.
Кидання шапки
Традиція родом з Донецька, хоча й має румунське коріння. Коли на вулиці починаються перші морози, чоловіки виходять у поле і сперечаються. Хто перший не витримує напруги, має кинути шапку зі словами: «Браво, федерація!».
