Нідерландське затемнення. «Ворскла» 1998-1999 (ЄвроНезалежність)

       Ворскла 1998-1999 рр.

Після поразки у команди наступив певний психологічний спад, який, щоправда, був короткотривалим.

Команда змогла завершити першу половину чемпіонату на досить високому 4-му місці і не збиралась «скласти зброю» в боротьбі за призові місця, тим паче, що вони знову б дали змогу взяти участь у європейському турнірі.

«Смаженим» у повітрі запахло вже на початку травня. «Полтавчани», які досить впевнено почували себе на 3-му місці, випереджаючи на 2 пункти «Дніпро» та «Карпати», почали допускати осічки чи не на кожному кроці. Першим «дзвіночком» стала суха домашня нічия з «Прикарпаттям», потім «нок-даун» від «Динамо» (5:0) і поразка на рідній арені від «металургів» із Запоріжжя.

Критика місцевих уболівальників була шалена – українських фанатів мало хвилює, чи це у команди миттєвий спад, чи це довгий шлях на дно – дай лише покритикувати. У зв’язку з цим Віктор Пожечевський, творець успіху «Ворскли» подав у відставку.

Відставка була дещо показовою через той факт, що коуч був готовий їхати з командою у Донецьк та Тернопіль, де їх чекали календарні матчі, проте на домашній арені перебувати не хотів. Щоправда, він згадує це все дещо по-інакшому:

       «Ми зайняли п'яте місце, і в місті порахували, що це провал. Місцеві керівники вирішили, що тепер «Ворскла» весь час повинна бути на п'єдесталі пошани. Загалом , завоювавши бронзу,ми, грубо кажучи, самі вирили собі могилу. Хоча фахівці добре розуміли, що п'яте місце після третього - це, навпаки, ознака якоїсь стабільності для команди  яка тільки другий рік виступає на високому рівні».

Та керівництво клубу вирішило не зволікати і вже за кілька днів команді було представлено нового наставника – Олександра Довбія, який перейшов з кіровоградської «Зірки».

На жаль для «полтавчан», а на щастя для інших сезон 1997-1998 рр. в чемпіонаті України «Ворскла» завершила на мінорній ноті – три поразки у трьох заключних турах дало змогу команді з Полтави зайняти лише 5-те місце в рамках розіграшу Чемпіонату України.

Дякувати Богу, це місце дозволило спробувати щастя підопічних Довбія вже у Кубку Інтертото, про що ми будемо згадувати далі.

       20.06.98. Оулафсфьордюр. Стадіон "Оулафсфьордюр Вотлюр". 350 глядачів.

       «Лейфтюр» - «Ворскла» 1:0 (тех.поразка 0:3)

«Лейфтюр»: Кнудсен, Мартінссон, Нільсен, Гудмундссон, Кіннард, Гіслассон, Рейніссон, Брагассон (Трігвассон, 78), Інгімундарссон (Рунарссон, 51), Арге (Борстейнссон, 73), Огаба.

«Ворскла»: Ковтун, Гурка (Мелащенко, 53; Нджоку, 83), Мокрицький, Головко, Петков, Мачоган, Омельчук (Мусолітін, 73), Кіслов, Хомин, Чуйченко, Кобзар.

Гра проводилася в незвичних умовах для гостей - на футбольному полі, розташованому між підніжжям високої скелі і аж ніяк не спокійною затокою. Пробираючий до кісток штормовий вітер і температура в 7 градусів вище нуля виявилися для полтавських футболістів нездоланним бар'єром.

«Ворскла» була попросту непристосованою до таких умов, і незважаючи на створювані моменти, натрапила на шалений опір потужних нащадків «вікінгів».

Всередині першої половини гри рахунок відрив Нільсен, який сильно, а головне – влучно, пробив з штрафного удару. У помічниках йому слугував сильний попутній вітер.

Незважаючи на значні атаки і на те, що арбітр зустрічі – француз Кальт – на 47 та 73–ій хвилинах вилучив по одному гравцю господарів, українці не спромоглися забити хоча б м’яч у ворота Кнудсена (а потім вже і Борстейнсона).

Але, вкотре на допомогу українським клубам прийшли вищі сили. Сьогодні, у цій ролі хочу вам представити українського журналіста В’ячеслава Кульчицького, який тоді був присутнім на матчі як працівник одного з популярних спортивних друкованих видань. Ось як він пригадує, що саме тоді відбулось на ісландському стадіоні:

       «Маючи в руках ксерокопію протоколу матчу із зазначенням номерів, імен і прізвищ всіх його учасників, я взявся було зробити позначку про заміну . Навпаки заміненого гравця - виступав з 14-м номером на футболці Стейнаром Інгімундассона я поставив дужку, за якої мав намір вписати прізвище «свіжого» гравця, що вийшов під 16-м номером. Однак окинувши поглядом список запасних «Лейфтюра», знайти цей номер так і не вдалося. Футболіст Хілмарін Рюнарсон з'явився на полі зовсім під іншим - 25-им. Ледь дочекавшись фінального свистка, я стрімголов побіг до прес-аташе «Ворскли» Олександр Бородая, повідомивши про промах господарів і четвертого арбітра - до речі, ісландця…

… ми попрямували до делегата УЄФА, який з переляканим виглядом вимовив «Ноу комментс!» - і спішно пішов… Після стуку в двері бригада арбітрів на чолі з молодим французьким рефері Філіпом Кальтом люб'язно впустила нас у свої тимчасові «апартаменти», вислухавши всі наші побажання… Вже у Полтаві ми дізнались факсом від УЄФА, що «Лейфтюру» було присуджено технічну поразку 0:3 та 7 000 штрафу у швейцарському франкові».  

     27.06.98. Полтава. Стадіон "Ворскла". 3 500 глядачів.

     «Ворскла» - «Лейфтюр» 3:0

«Ворскла»: Ковтун, Мокрицький, Головко, Петков, Мачоган, Омельчук (Нджоку, 73), Хомин, Чуйченко, Мусолітін, Кобзар (Гурка, 39), Богатир (Гузенко, 85).

«Лейфтюр»: Борстейнссон, Мартінссон, Гудмундссон (Бьярнассон, 88), Нільсен, Кіннард, Гіслассон, Трігвассон, Брагассон (Гудйонссон, 64), Гудмундссон, Рунарссон (Інгімундарссон, 75), Лазорик.

У домашньому матчі команда Довбія вирішила все вирішити на футбольному полі, тим більше, що в гостях ісландці почувались дійсно не в найкращому ігровому тонусі.

Стартовий свисток білоруса Якубовського дав поштовх гравцям «Ворскли» до швидких та блискавичних атак на володіння Борстейнсона. І досить швидко господарі зуміли відкрити рахунок у матчі зусиллями Сергія Чуйченка.

Незважаючи на те, що даний поєдинок відвідало лише 3.5 тисячі глядачів, останні все ж палко підтримували своїх улюбленців, яким у цьому матчі вдавалось практично усе. Особилво завзятим виглядав Гурка, який, вийшовши на заміну, зумів двічі залишити «автограф» у воротах гостей.

       05.07.98. Копенгаген. Стадион "Гласаксе". 600 гялдачів.

       Копенгаген-Ворскла 2:2

АБ «Копенгаген»: Фліс, Шеннеманн, Ларсен, Михаельсен, Томсен, Б-С. Нільсен, Расмуссен, Т. Ловенкрандс (Бьюр, 64), Хермансен, Фальк (Андерсен, 60), Пігнот (А. Нільсен, 64).

«Ворскла»: Ковтун, Дичко, Омельчук, Хомин, Гузенко, Леженцев (Петков, 46), Беженар, Самойлов, Богатир, Гурка (Головко, 84), Чуйченко (Мелащенко, 58).

У другому раунді на українців чекав дещо грізніший суперник. Цього разу знову не обійшлось без скандинавських мотивів…більше-таки ютландських, адже саме в Ютландії розташована Данія.

АБ «Копенгаген», або ж «Академіск» (не плутати з теперішнім «Копенгагеном», з яким «Ворскла» грала вже у Лізі Європи) була напрочуд атлетичною командою і крові в «біло-зелених» вона випила чимало. До речі, АБ один з найстаріших клубів світу = дата заснування – 1889 рік.

Щодо перипетій поєдинку на домашній арені датчан, то відзначимо, що перший тайм був надзвичайно акуратним – він тривав у стратегічній боротьбі. Чого не скажеш про тайм другий – ось там команди увійшли в азарт!

(ось така якість була… не дай Бог вернутись до такого)

Перший гол першим же ж дотиком до м’яча забив Олександр Мелащенко, який опинився саме там, де було потрібно. Проте, вже за 5 хвилин непоступливі господарі відквитали один гол – автор взяття воріт став Бьюр.

Незаздрісним стало становище «Ворскли» на 68 хвилині, коли червону карточку перед собою побачив основний захисник гостей Дичко. Все це призвело до ще одного взяття воріт Ковтуна на 79–й хвилині. Проте, гол Богатиря на 85 хвилині (прекрасний гол, прекрасний) подарував надію на матч-відповідь. Причому з досить прийнятним рахунком.

       11.07.98. Полтава. Стадіон "Ворскла". 3 500 глядачів.

       Ворскла-Копенгаген 1:1

«Ворскла»: Ковтун, Хомин, Леженцев, Головко, Беженар, Самойлов, Гузенко (Мачоган, 32), Мусолітін, Богатир, Чуйченко (Гурка, 67), Антюхін.

АБ «Копенгаген»: Фліс, Шеннеманн, Ларсен, Михаельсен, Томсен, Б-С. Нільсен, Расмуссен, Т. Ловенкрандс (Андерсен, 61), Хермансен (А. Нільсен, 77), Фальк, Бьюр.

Матч-відповідь знову не змусив прибути на домашній стадіон «Ворскли» хоча б 10 000 глядачів – все ті ж вірні і віддані 3, 5 тисячі відвідали матч проти Копенгагена.

І навіть частинка з них, яка не вчасно прибула на стадіон пропустила гол на 12-ій хвилині – забив Володимир Мусолітін (каюсь, в дитинстві називав його Муссоліні – прочитав перше так і запам’ятав).

Підопічні Довбія, після голу Мусолітіна стала грати більш розкуто. Ще б пак, гостям для виходу в наступний раунд треба було двічі розписатись у воротах Ковтуна. На щастя, це їм не вдалось, хоч один раз м’яч побував у сітці воріт «біло-зелених». 1:1 – кінцевий результат – і «Ворскла» крокує далі, де на них чекає голандська «темна конячка»…

       18.07.98. Сіттард. Стадіон "Де Баандер". 2 500 глядачів.

       Фортуна-Ворскла 3:0

«Фортуна»: Ван Зван, Зегреан, Руст, Диркс, Херманс, ван Боммель, Барки (Коол, 64), Джеффри, Хамминг, Пауве (Гестхюйзен, 77), Боума (Де Винтер, 70).

«Ворскла»: Ковтун, Хомин, Леженцев, Головко, Беженар, Омельчук (Чуйченко, 63), Гузенко, Богатир (Мачоган, 76), Мусолітін (Гурка, 68), Самойлов, Антюхін.

На цей раз Фортуна (в прямому і переносному значенні) обернулась до нас тим самим місцем, яким б не хотілось. Нідерландці повністю переграли «біло-зелених»,маючи перевагу у всіх компонентах гри. Видна рука майстра – колектив тренував тоді ще не такий іменитий, але вже перспективний тренер Берт ван Маайрвек

Основні події розгортались у другій половині гри, в проміжку між 55 та 68-ою хвилинами. Спершу господарі двічі забили, тим самим значно піднявши свої шанси у двоматчевій дуелі – Хаммінг (елегантно перекинув Ковтуна) та Пауве (завершив феноменальну блискавичну атаку) стали авторами м’ячів.

Переломною могла стати 63-а хвилина, коли грецький рефері Вассарас призначив 11-метровий удар. Та Хомин (на жаль, уже покійний) не реалізував вирок арбітра – влучив у праву стійку від себе. Кіпер господарів Ван Зван шансів врятувати своїх товаришів уже не мав, але «футбольний бог» був одягнутий у той вечір в «зелено-чорно-жовті» шати голландського клубу.

Підсумком зустрічі став ще один гол авторства Хаммінга. 3:0 – жахливий результат…

       25.07.98. Полтава. Стадіон "Ворскла". 3 500 глядачів.

       Ворскла-Фортуна 2:2

«Ворскла»: Ковтун, Головко, Леженцев, Беженар, Кобзар, Гузенко, Самойлов (Омельчук, 76), Хомин (Богатир, 46), Костюк, Мусолітін, Антюхін (Мелащенко, 46).

«Фортуна»: Ван Зван, Зегреан, Руст, Діркс, Херманс, ван Боммель, Баркі (Де Вінтер, 59), Коол, Джеффрі (Гестхюйзен, 85), Хаммінг, Боума (Сімонс, 70).

На жаль, «ворсклянам» не вдалось кардинально змінити ситуацію на власному полі. Особливо це стало зрозумілим після того, як Джеффрі поховав усі примарні надії господарі вийти переможцями з даної дуелі. Асистував йому Ван Боммель.

Статус-кво негайно ж відновив Мусолітін. Кульмінація поєдинку припала на останні хвилини, коли Хаммінг на 84 хвилині вивів гостей уперед, а на 89 –ій Кобзар підсумував рахунок у матчі – 2:2.

На цьому завершився полтавський європейський вояж…команда Довбія не найкраще розпорядилась шансом, який б міг дати їй Кубок Інтертото. Проте, через 2 роки «біло-зелені» знову будуть штурмувати міжнародну арену. Чи успішним був тодішній виступ – про це у наступній частині «ЄвроНезалежності».

Далі буде...

Богдан Матулкін ©