Він вибіг на поле і станцював гопак перед збірною СРСР. А син Бандери допоміг уникнути проблем з поліцією

На Олімпіаді 1976 року в Монреалі збірна СРСР з футболу здобула «бронзу», обігравши в матчі за третє місце бразильців. Та команда була майже повністю сформована з гравців київського «Динамо», які буквально за рік до Олімпійських ігор у Канаді здобули Кубок володарів кубків і Суперкубок Європи. Керував командою дует Валерія Лобановського та Олега Базилевича.

Хоча ті гравці, як і багато інших українських олімпійців у різних дисциплінах, представляли Радянський Союз, але протягом усієї Олімпіади наша діаспора в Канаді неодноразово проводила акції з закликом до спортсменів пам’ятати, що вони насамперед українці, а не «товаріщі». Найяскравіший перформанс відбувся 27 липня 1976 року, коли в матчі 1/2 фіналу між СРСР і НДР на поле Олімпійського стадіону в Монреалі вибіг із прапором України та станцював гопак Данило Мигаль – перший український стрікер.

Рішення вибігти на поле було спонтанним, а коментатор матчу подумав, що Мигаль тримав у руках прапор НДР

На Олімпіаду в Монреалі приїхало багато українців, значна частина яких була членами СУМ – Спілки української молоді. Члени організації вболівали на трибунах винятково за українських спортсменів і проводили мітинги проти СРСР, щоб розповісти всьому світу, що Україна гідна мати свою державу та своїх спортсменів. Належав до цієї спілки і 20-річний студент із міста Тандер-Бей, що в Онтаріо, Данило Мигаль.

22 липня 1976 року, за кілька днів до його забігу, члени СУМ уже встигли привернути до себе увагу світу. На гандбольному матчі між СРСР і Румунією (радянська команда була майже повністю сформована з гравчинь київського «Спартака») вони надзвичайно голосно підтримували українських гандболісток, а студент із Торонто Любомир Шух вимахував великим українським прапором, за що його вивели з арени. Речник оргкомітету, коментуючи це рішення, сказав, що дії студента мали ознаки політичного протесту, а «потенційно небезпечний» прапор «міг призвести до заворушень».

А вже безпосередньо перед матчем 1/2 фіналу олімпійського футбольного турніру молодший брат Данила Мигаля Андрій виліз на флагшток біля стадіону, зірвав радянський прапор і спалив його.

СУМівці ретельно готувалися до півфінальної гри між радянськими та східнонімецькими футболістами. Окрім речівок на підтримку українських гравців, члени організації розгорнули на трибунах велике гасло «Freedom Ukraine» і 30-метровий український прапор. За словами Данила Мигаля, вони хотіли, аби весь світ побачив, що є ті, хто завжди підтримуватиме саме Україну, а не Радянський Союз.

До речі, кадрів ні з прапором, ні з забігом юнака в СРСР не побачили: матч показували в запису, тому ці моменти вирізали з ефіру (сучасні російські трансляції європейських футбольних матчів бі лайк).

Мигаль розповідав, що рішення прорватися на поле виникло в нього спонтанно. «Мені здавалося, що мій вчинок не залишиться в тіні і світ зверне увагу на те, що Україна може бути незалежною державою», – згадував він пізніше.

Для цього СУМівцю навіть довелося стрибнути з понад 3-метрової висоти, щоб потрапити з трибун на бігові доріжки. Охоронці явно не були готові до такого, тому близько 15 секунд увесь світ спостерігав, як український студент у вишиванці, джинсах та з українським прапором у руках вигукував «Слава Україні» й танцював гопак на полі Олімпійського стадіону в Монреалі.

Коментатор матчу відреагував на цей епізод матчу так: «О, це цікаво. Я припускаю, що це вболівальник НДР. Кольори його прапора, схоже, підтверджують це, але він танцює на радянський манер. Під час того, як публіка зустрічає його оваціями, поліція втручається, але ввічливо. Так, іноді футбол викликає, як і інші види спорту, ентузіазм, але все ж шкода, що доводиться переривати матч. Але в кожному разі, йому вдалося переграти уважність охорони стадіону».

Леонід Буряк, один із учасників півфінального матчу, пізніше розповідав: «Я зараз вже достеменно не пригадаю деталей того епізоду з вибіганням чоловіка з прапором. Насправді таких моментів у Монреалі було багато. Нас зустрічали навіть тоді, коли ми йшли з тренування. Ми відчували підтримку щоденно, бачили людей у вишиванках з українськими прапорами.

Однак радянський режим давався взнаки: за нами слідкували відповідні люди, тому багато спілкування бути не могло. Проте така увага від українців була приємною. Інша держава, інший континент, зате так багато твоїх співвітчизників».

За кілька днів після гри українські діаспорські газети «Свобода» і «The Ukrainian Weekly» надрукували замітки про цю подію.

Уникнути неприємностей із поліцією допоміг син Степана Бандери

Данила Мигаля відвезли в поліцейський відділок. Проте студенту навіть не довелося платити штраф: до відділку приїхав Андрій Бандера, син Степана Бандери, який домовився з полісменами, щоб ті відпустили Данила. Андрій Степанович на Олімпіаді в Монреалі працював журналістом. Він брав активну участь у житті української діаспори в Канаді, зокрема був організатором багатьох акцій протесту проти політичних і релігійних переслідувань в Україні.

Взагалі родина Мигалів залишила свій слід в історії України. Наприклад, дядько Данила Роман Мигаль – один із заступників Степана Бандери в ОУН, засуджений разом із Степаном Андрійовичем під час Варшавського процесу. Богдан Мигаль, батько Данила, народився в селі Русів на Івано-Франківщині та був похресником класика української літератури Василя Стефаника, який жив поруч із Мигалями.

У гостях у родини, коли вона вже емігрувала до Канади, періодично бував патріарх УГКЦ Йосип Сліпий. Двоюрідна сестра Данила Іванна Мигаль була першою українською співачкою в трупі нью-йоркського «Метрополітен-опера». А двоюрідний брат Юрій Луговий – режисер-документаліст, нагороджений Діамантовою ювілейною медаллю Королеви Єлизавети ІІ.

Мигаль не знав, що існує запис його забігу. Він хоче передати прапор в музей «Карпат» або «Динамо»

Що ж до подальшого життя українця, танець якого побачив увесь світ, то після Монреалю він продовжив навчання, потім тривалий працював журналістом, навіть не здогадуючись про те, що існує запис із його перформансом.

Уперше український глядач побачив запис із забігом українського стрікера в телепрограмі «Вечір із Миколою Княжицьким». Сам Микола Княжицький розповідав, що випадково натрапив на відео у Всесвітній павутині й захотів показати його у своїй передачі. Але він не знав, хто був героєм того запису.

На щастя, відео побачив знайомий Данила Мигаля зі Львова – інженер місцевого телебачення Ігор Лозинський. Він зв’язався з Данилом і розповів про знахідку. Лозинський завантажив відео на YouTube та поділився історією канадського українця зі своїми львівськими колегами з телебачення.

Нині Данило Мигаль проживає в рідному місті Тандер-Бей, будучи активним учасником діаспорського руху. Зокрема в 2021 році посол України в Канаді Андрій Шевченко вручив йому відзнаку за вклад у розвиток української громади в цій північноамериканській країні.

Пан Данило регулярно раз на кілька років приїздить до України. У 2017 році під час одного з таких візитів він привіз із собою той самий прапор. Розповів, що хотів би відвідати матч «Карпат» і станцювати свій знаменитий гопак на стадіоні у Львові, а стяг, з яким він вибіг на поле в Монреалі, віддати до музею «Карпат» або «Динамо». Також додав, що того дня майже 46 років тому просто зробив те, що підказувало йому серце. Тому не вважає себе героєм, на відміну від українців, які боронять незалежність України.

P.S. На Олімпіаді в Монреалі трапився забіг і першого «класичного» стрікера-українця Михайла Ледюка. На церемонії урочистого закриття Олімпійських ігор він близько трьох хвилин танцював голим перед повним стадіоном і 800 млн глядачів, які спостерігали за церемонією в прямому ефірі. Але це вже зовсім інша історія.