«Динамо» продинамили, а Суркіс шукає ворогів
Журналіст футбольного YouTube-проекту «Half Time» про вирок CAS, слова Суркіса та деградацію столичного «гранду»
Журналіст футбольного YouTube-проекту «Half Time» про вирок CAS, слова Суркіса та деградацію столичного «гранду»
Напевно, багато хто чекав цього моменту і він, врешті-решт, настав. Остаточне рішення арбітражного суду в Лозанні було на користь «Маріуполя» і підопічним тепер вже Олександра Бабича зараховано три пункти за технічну перемогу над «Динамо», котре «продинамило» календарний матч чемпіонату і не з’явилось на виїзний поєдинок.
Кінець справи з «Маріуполем»?
Зовсім ні. Як правило, у нас рішення суду не є остаточним хоча б тому, що після нього позивач має можливість висловити своє «ФЕ» на адресу суддів, Федерації, відповідачів та інших футбольних функціонерів. А якщо він (позивач – Суркіс) має публічну трибуну у вигляді цілого телеканалу, то можна було не сумніватися у тому, що «2+2» виділить Ігорю Михайловичу ефірний час, аби отримати «ексклюзивний коментар» від «жертви обставин».
Саме в цьому світлі було зображено президента київського клубу під час ефіру «ПРОФУТБОЛу». З одного боку, нічого дивного у цьому немає, адже ще до майбутньої поїздки «Динамо» до прифронтового Маріуполю у студії Ігоря Циганика виступав віце-президент клубу Андрій Мадзяновський, котрий також говорив про ситуацію з виїздом досить однобоко. Знову ж таки, без зайвих перебивань та з постійними «піддакуваннями» від «експертів».
А чи є Суркіс «жертвою обставин»? Швидше, ні, аніж навпаки. Власник українського гранду зіпсував власну репутацію та клубну. І навіть не ігноруванням окремого туру УПЛ, а «маханням кулаками» після чесно програної бійки. Судові позиви, листи до силових структур, намагання переманити інші команди з елітного дивізіону на сторону «Динамо»… Все марно.
«Маріуполь» (спільно із Федерацією футболу) переміг. Не скажу, що це стало несподіванкою – регламент є спільним для усіх команд без виключень і футбольна спільнота, навряд чи, повірила б у чесність перемоги братів Суркісів. Звісно, довіра залежить і від складу цієї самої спільноти, але мова не про це.
У цьому тексті я говоритиму про очевидні речі. Кияни повинні були їхати до міста, підконтрольного українській армії. До міста, безпечність якого визнала Федерація. Не думаю, що ФФУ могло халатно поставитися до дослідження обстановки у Маріуполі, адже вихід однойменної команди до елітного дивізіону був очевидним, зважаючи на турнірне становище клубу Севідова.
Коли справа вже точно повинна була піти у суд, Суркіс-молодший, звісно, розумів, що Лозанна не прийме позитивне для нього рішення. Швидше порадить «нікотиновий пластир». Тоді він почав говорити про бажання переграти матч і забути усі чвари. Зрештою, «одну справу робимо, ми ж українці, у нас війна, а ми сваримося, давайте зіграємо у Маріуполі, я вірю СБУ, бла-бла-бла». Та ні. Ви самі заварили цю кашу.
Що нас чекає зараз?
Словесні перепалки і гучні, провокативні промови, на кшталт вислову про фанатів «Шахтаря», котрі б у День Незалежності гатили з «ГРАДу» по автобусу «Динамо».
Так, «Динамо» - це, перш за все, бренд, клуб з іменем, на яке нинішній власник усього на всього ллє багно. Але на внутрішній арені усі клуби рівні. Від вилітаючих «Карпат» до «золотого» «Шахтаря». І якщо федерація визнала, що у Маріуполі грати безпечно, а ряд команд, що приїхали до міста на свої тури довели це, то галас Суркісів виглядав, швидше, як спроба привернути увагу та дестабілізувати і так нестабільний чемпіонат України.
Пан президент чітко розуміє, що титули УПЛ не світять його колективу у найближчий час. Рівно, як і європейські нагороди. Команда від матчу до матчу помітно деградує, дорогі трансфери поки не виручають повною мірою. Відставання від «гірників» збільшується і збільшуватиметься ледь не кожного туру. Окрім незрозумілих дій тренерського штабу киян, на команду може тиснути ось така медійна ситуація і те, що «бурлит внутри Суркиса». Так і хочеться пожартувати щось про гастрит від зайвих нервів, але не буду.
Тож, від клубу можна чекати зовсім не підйому у ігровому плані, а лише продовжень «випадкових перемог», «відскоків» та прикрих поразок під соусом кволої гри. Швидше за все, кияни залишаться на другій сходинці, але знову потребуватимуть змін. У кадровому плані, тактичному. Зрештою, змін у головах.
Звісно, ідеальним варіантом розвитку подій, як на мене, став би дзвінок Суркіса Реброву з проханням поговорити із саудівськими шейхами про продаж їм українського гранду. Однак, це щось із розряду фантастики…
А що далі?
Зрозуміти важко. Напрошується лише одна думка: Суркіс «воюватиме» із Павелко та його командою. Від другої гри у Маріуполі керівництво «Динамо» точно не відвертиться з регламентних причин – у випадку другого акту ігнорування киян можуть зняти з чемпіонату. А ось вплинути на те, щоб «Маріуполь» у грі з «Олімпіком» втратив необхідні для потрапляння у першу «шістку» очки Ігор Михайлович може. З іншого боку, Суркіс може взяти Павелко на «слабо» та знову не з’явитися у Маріуполі. Таким чином, він поставить Федерацію один на один із совістю. «Начебто, і регламент вимагає викинути «Динамо» за борт, а начебто, некрасиво по відношенню до великої команди… Чорт із ним, перегравайте обидва матчі на нейтральному полі і не ґвалтуйте нам мізки» - тоді Суркіси перемогли…
Також, продовжаться сварки. Свіжим прикладом може вважатися обмін «люб’язностями» із Мироном Маркевичем:
«Я прошу вас, Мирон Богданович, оставьте «Динамо» в покое. Понимаю, что сейчас на вашей улице праздник, грузовик с пряниками перевернулся – Лозанна решила против «Динамо», «Вересу» проиграли. Если у вас есть остатки совести – найдите в себе мужество промолчать, а не злорадствовать».
Звісно, усе це підігріватиметься з боку спортивних редакцій, одна половина яких з різних причин доброзичливо налаштована до верхівки «Динамо», а інша постійно висловлює полярну точку зору. Суркіс з усіх сил запевнятиме нас у особливому статусі «біло-синіх» і маніакально шукатиме ворогів – президентів, тренерів, суддів, персоналу стадіону, стюардів, байдуже. Швидше за все, у нього вийде їх нажити.
Найприкріше у цій ситуації те, що у такі важкі для держави часи, війна триває не лише за 40 кілометрів від Маріуполя, а й на мирних територіях, у високих кабінетах і так далі. Усе це відбувається в той час, як Київ готується приймати фінал Ліги Чемпіонів, котрий міг би покращити міжнародний імідж України, як це відбулося під час проведення тут Євро. Але ми ж не можемо ось так просто взяти, зціпити зуби і працювати. Нам потрібні скандали, дитячі образи, відмазки, «відкати», гарантії, поливання один одного брудом.
Одночасно із цим футбольні фанати кричать про «Єдину країну» і навіть бажають піти бодай на тимчасове примирення із принциповими суперниками. А їм цього не дають «самі розумієте хто». Адже якщо у нас все стане добре, то у них усе буде ой як не солодко…
Пишіть свою точку зору на це питання. Яким ви бачите розвиток «Динамо» і чи можливий він найближчим часом?
Підписуйтеся на канал «Half Time» у YouTube.
Андрій Замковий