Етика фонетики. Ще трохи української футбольної мови для тих, кому не байдуже.

Якщо у слові «хліб» зробити 4 помилки, вийде слово «пиво».

Професор Олександр Данилович Пономарів, мій викладач мови та стилістики в Інституті журналістики, знайшов би тут цілий скарб для подальшого аналізу. Нещодавно надибав його інтерв'ю - пан Пономарів нагадує дикторам, що правильно казати "вИпадок", а не "випАдок" і "данці", а не «датчани». Олександр Данилович поважна людина, автор підручників, словників і ще купи робіт з української мови. Йому негоже ритися в українському футбольному мурашнику, хоча там, я переконаний, він знайшов би матеріалу мінімум іще для однієї книги. Олександре Даниловичу, якщо читаєте, я для Вас навіть її назву придумав. "Етика фонетики". Норм? А поки з Вашого дозволу спробую подлубатися у верхньому прошарку цієї великої діжки мовного меду.

Колега Олександр Ткач піднімав схожу тему, за що, як коментатор, дуже йому вдячний. На відміну від колеги, я не демонструватиму вам варіанти правильних перекладів іноземних мов та діалектів, я не буду чіпати правильність написання імен «Папа Гуйє/Гує» чи Домінік «Адія-Адійя» (у цій полеміці чорт ногу зламає). Просто доповню прикладами, від яких у мого викладача мови та стилістики коси би дибки стали.

Команда «Іллічівець», футболка «Шахтаря», прізвище «Ємел’янов», позиція – нападник. Це профіль російського легіонера на офіційному сайті Прем’єр-Ліги. Бог з нею, позицією - нападник так нападник. Щоправда, упорядникам командних заявок на сайті УПЛ не завадило би переглянути хоча би один матчі «Іллічівця» (ну, чи на сайт маріупольців зазирнути). Я про написання прізвища гравця – у документі та на футболці. Агов, представники якоїсь «Книгирекордів», перед вами сенсація - єдиний у світі апостроф між літерами "л" та "я"! Скажете - навіщо футболісту Роману Ємельянову, громадянину Росії, який грає у Маріуполі, думати думи над написанням українських апострофів? Так це і не його проблема! Це питання адекватності людей, які вносили прізвище до заявки і подавали список на друк футболок (з боку клубу) а також тих, хто реєстрував футболіста, як учасника змагань УПЛ. Дивна логіка – у прізвищі партнера «Ємел’янова» Олексія Полянського жодних апострофів між ідентичними літерами.

Прочитайте уголос прізвище Олександра Касьяна із сайту Прем’єр-ліги. Тільки чесно, щоб у вимові не було м’якого знаку. Вправа для мазохістів, і не обов’язково мовних. Та це усього лиш профіль гравця на УПЛ-івській сторінці. Можливо, ще один «єдиний у світі апостроф», який розділяє «с» та «я». Навряд чи це помилка Прем’єр-ліги. Швидше за усе, тут попрацював украй освічений держслужбовець із паспортного столу. Тамтешніх експонатів знаю не з чуток – до реєстрації ідіоткою-паспортисткою тато мав прізвище Звєрєв.

Якби українські мовознавці голосували за улюбленого футболіста, думаю, звання це без вагань дісталося би Клейтону Шав’єру. За вистукуванням на клавіатурі з піною біля рота фраз на кшталт «комментаторы дебилы, раззуйте глаза, там буква «Х» в начале», решта літер на футболці 10-ки «Металіста» не мають, на перший погляд, значення. Між тим, кожен більше менш нормальний (в плані знань) школяр вкаже на правило. Після «в» та перед «є», «я», «ю», «ї» обов’язково ставиться апостроф. «В’ячеслав Хав’єр» наприклад.

Звичайно ж, надруковані вище рядки не змінять український футбол, не зроблять його чеснішим, не виграють жодну справу в Лозанні. Просто, читаючи їх, ще раз подумайте – якщо такий безлад відбувається у найпростіших, здавалося б, формах документації, як можна покладатися на деякі організації у вирішенні реально важливих питань? Пам’ятаєте бородатий анекдот про чудака, який у слові «х#й» робив п’ять помилок? Було би смішно…