Богдан Цимбал: «У погребі ми сиділи і рахували скільки ракет вилетіло, і головне – чекали коли вони приземляться»

Український біатлоніст Богдан Цимбал розповів, де його застала війна.

- Богдане, тебе війна застала у Чернігові – фото у підвалі, де ти із новонародженим сином ховаєшся від бомбардувань, облетіло весь інформаційний простір. Як минули перші дні?

– Мене війна застала у дорозі, я разом із деякими іншими біатлоністами їхали на Київ. Лише під Броварами ми зрозуміли, що розпочалась справжня війна, це не фейк і не провокація, тому що зателефонував Антон Дудченко, і сказав, що біля його села (Вири, Сумської область, – прим.) вже падають бомби, і почали бомбардувати Бориспіль, біля якого він якраз і проїжджав.

Ми швидко розвернулися і поїхали у Чернігів. У дорозі я зателефонував своїй дружині Насті, розповів, що розпочалася війна, попросив не панікувати і запастися водою, а речі у нас і так усі були складені.

Звичайно, у перший день було незвично чути сирени, але всі вибухи були десь далеко. Першу ніч ми спали на підлозі, другу ніч – у ванній, а третю ніч троє дорослих та немовля провели у погребі 1,5 м на 1,5 м.

Була можливість поспати лише на картоплі, тому кожні дві години хтось мав змогу відпочити, лежачи на ній та тримаючи на руках сина, щоб він не замерз, а двоє інших сиділи на стільцях.

Фото, про яке йде мова, зроблене у погребі у батьків Насті, там було вже простіше: ми могли вже лежати. Але бомбардування лише посилилося, стріляли вже ближче.

У погребі ми сиділи і рахували скільки ракет вилетіло, і головне – чекали коли вони приземляться, роздумуючи: «це прилетіло нам, чи відстрілюються наші».

Найбільше я хвилювався за сина, тому що на момент початку війни йому ще і місяця не було, а у погребі сирість та холод, ще і Настя годує грудьми, і ти переймаєшся за те, щоб вона зайвий раз не нервувала, щоб не згоріло молоко, тому що суміш купити в таких умовах неможливо.

Дякувати Богу, що нам вдалося виїхати, – сказав Цимбал.