Чому збірна України з пляжного футболу не поїде на Євролігу

Відгреміли вже усі коментарі після ситуації з Ольгою Харлан, усі державні і недержавні мужі розвішали собі ордени за те, як вони мужньо подолали цей ганебний виклик! Мінмолодьспорту відрапортувало, що вчинило помилку і змінило ганебний наказ, яким обмежували участь спортсменів на міжнародних аренах, де були представлені спортсмени країн-загарбників! Усі зробили один висновок і погодилися з основною тезою – міжнародна спортивна арена є трибуною для донесення меседжів про нашу ситуацію і, якщо ми її не займемо, її займуть вороги зі своєю пропагандою війни, брехні, цинізму і усього іншого зла, яке є у світі. Також усі зрозуміли – спорт є стратегічно важливим інструментом у системі міжнародних відносин. Щоб народ не дуже доколупувався до рішень, які приймає Мінмолодьспорту, вони закрили доступ на сайті міністерства до розділу «нормативно-правові акти». Все, ніби все ок, живемо далі, віримо в ЗСУ.

Але чи дійсно високопосадовці Мінмолодьспорту усе правильно зрозуміли? Виявляється, що там якось по-своєму зрозуміли важливість спорту і вирішили під час війни не відміняти тендери на закупівлю робіт з облаштування столової на олімпійській базі у Конче-Заспі (на приблизно 90 мільйонів гривень) і реконструкцію тенісних кортів на території Державного підприємства «Льодова арена» (на приблизно 300 мільйонів гривень), який й так потопає у корупційних скандалах. А що ж все-таки з наказом, яким забороняли участь спортсменів на турнірах?

А ось тут гірше… Виявилося, що високопосадовці Міністерства не скасували заборону участі, змінивши в черговий раз за півроку той горезвісний наказ, а залишили заборону, за умови якщо разом із нашими спортсменами росіяни і білоруси будуть виступати під своїм національним прапором. Іншими словами, якщо наші їдуть на турнір і там росіяни з білорусами у нейтральному статусі приймають участь – Міністерство не проти, нехай їдуть. Але якщо під своїм прапором – ні в якому разі не можна їхати, це докорінно змінює обставини… Як це вкладається у ті висновки, які були зроблені у скандалі з Ольгою Харлан? Ніяк. Основний висновок, зроблений і задекларований публічно усіма керівниками українського спорту і іншими публічними особами, один – наказ Міністерства про заборону участі бувнелогічним і помилковим, потрібно їхати на усі турніри, куди ще допускають росіян і білорусів незалежно у якому статусі (нейтральному чи під своїм прапором) і створювати інфоприводи, демонструвати публічно на увесь світ свою позицію на камери світових телетрансляторів, показувати, що їм тут не місце і не може бути поваги до людей, які асоціюються із кривавими режимами.

І що ж ми бачимо? На минулому тижні з’являється новина про те, що національна збірна України з пляжного футболу не поїде на фінальну частину Євроліги у жовтні цього року через участь у цьому ж турнірі білорусів під своїм національним прапором, а відтак через заборону Мінмолодьспорту на участь у цьому змаганні. Виходить знову те саме? Так, знову те саме… Знову національна збірна України з виду спорту не може прийняти участь у офіційному турнірі. Чому?

Пляжний футбол є прекрасною трибуною, щоб вчергове нагадати світу про себе. Чому ж нам не скористатися цією трибуною? В Україні пляжним футболом опікується АПФУ – Українська асоціація пляжного футболу. Ця організація, як і усі офіційні «футболи» (футзал, жіночий футбол) є членом УАФ (Української асоціації футболу), а вона в свою чергу членом UEFA і FIFA (європейської і світової асоціації футболу відповідно). На міжнародному рівні пляжний футбол представлений BSWW (BeachSoccerWordWide). Це абсолютно приватна комерційна організація, яка тільки відносно нещодавно стала асоційованим членом FIFA і визнає її керівні документи. І саме BSWW є організатором усіх міжнародних турнірів з пляжного футболу, нехай і під егідою UEFA та FIFA.

І ось BSWW, виконуючи рекомендації UEFA та FIFA, допускає команду білорусі під власним прапором, а відтак нашим спортсменам заборонено Мінмолодьспортом приймати участь, відповідно до горезвісного наказу. Але ж ви запитаєтеі це запитання поставили давно багато спортсменів, які постраждали від заборони – а яким чином тоді наша національна збірна з футболу (великого) приймає участь у відборі до Євро-2024 і за кілька днів проведе чергові матчі з Англією та Італією? Адже білоруси там також, відповідно до рекомендацій і позиції UEFA та FIFA, приймають участь у групі «І» та посідають там навіть четверту сходинку? А ось тут починається саме цікаве. Так, національна збірна України з футболу приймає участь у турнірі, де білоруси представлені під власним прапором. І завжди приймала, навіть попри існування жорсткої заборони Мінмолодьспорту, задекларованої відповідним наказом. Тоді яким чином це кореспондується із «позицією керівництва держави», як про це говорили неодноразово високопосадовці Мінмолодьспорту? Очевидно, що ніяк і ця заборона була не для усіх. Раніше у ЗМІ промайнула інфомація, що ніби-то Мінмолодьспорту дало розяснення для УАФ, що футболістам можна приймати участь, оскільки вони в різних підгрупах знаходяться з ворогами і взагалі це відбірний цикл, а не основний раунд… Тільки мені здається, що це називається «нелогічне і вибіркове застосування нормативно-правового акту»? Навіщо взагалі його було приймати, коли не зрозуміло кого він стосується, а кого ні, коли за півроку у нього внесли вже 100500 змін, коли вже усі зрозуміли, що він був помилковим, але через нього все одно не відпускають спортсменів на старти заявляти державну позицію? Цього ніхто не знає… Але з футболістами позиція зрозуміла – національну збірну з цього виду спорту фінансує національна федерація (УАФ), тому діяльність Мінмолодьспорту з його наказами, очевидно, нікого особливо не турбує у футболі. А ось з пляжниками ситуація інша. З урахуванням того, що пляжний футбол віднесено на міжнародному рівні до категорії неолімпійських видів, а збірна України є постійним учасником аналогу олімпійських ігор у Європі з неолімпійських видів спорту – Європейських ігор, державна фінансова підтримка збірної здійснювалося саме за посередництва Міністерства. Заради справедливості потрібно вказати, що останній рік точно це фінансування було на непоганому рівні, оскільки збірна відвідала усі старти, проведені були усі необхідні збори. Тому і у аналогічній ситуації національних збірних з футболу і пляжного футболу– футболісти приймають участь, а «пляжники» ні. Це єдина причина непоїздки збірної з пляжного футболу на фінал Євроліги, куди вони так натхненно і старанно відбиралися.

Так що ж робити? Чи можливо якось вирішити цю проблему? Зазначену проблему можна вирішити одним із трьох шляхів:

-переконатиUEFA та FIFAзмінити свої рекомендації і виключити білорусів з розіграшів або хоча бзаявити їх у нейтральному статусі без прапора;-профінансуватипоїздку «пляжників» за рахунокУАФ і не звертати увагина Мінмолодьспорт з їх наказом (скористатисяроз’ясненням збірній з «великого» футболу, якауаналогічній ситуаціїспокійно грає разом з білорусами у відбірному турнірі на Євро-2024);-скасуватиостаточно заборону на участьукраїнських спортсменів у турнірах, де представлені росіяни і білоруси, змінивши недолугий наказ Мінмолодьспорту.

Почнемо з першого пункту. Заставити європейську і світову асоціації футболу щось змінити, тим більше зараз у короткий термін (нібито до кінця місяця BSWW чекає на заявку України, хоча жеребкування вже проведено, у одній з груп залишилося три команди замість чотирьох). Це найбільші у світі саморегулівні організації, які чітковитримують принцип невтручання державних органів у їх справи. Штаб-квартири не просто так знаходяться у Швейцарії, яка є найменш лояльною до України у її конфлікті через дотримання нейтрального статусу, вплинути на штаб-квартири через уряд країни знаходження не вийде. Організації є залежними від російського капіталу, хоча й з публічного простору про це інформацію прибрали – гроші повертати ніхто не буде, їх будуть продовжувати відпрацьовувати. Відбір до Євро-2024 вже давно триває, викидати звідти білорусь або вимагати змінити статус на нейтральний також ніхто не буде. Це потрібно було робити раніше, давно, коли взагалі стало питання участі їх у офіційних турнірах. Але ми не знаємо, що у цьому напрямку було зроблено Мінмолодьспортом і УАФ.

Другий пункт видається найпростішим. Профінансувати невелику делегацію з 14 спортсменів і тренерів у поїздку довжиною у тиждень або десять днів ніби копійки… Але УАФ вже давно відмовляється фінансувати пляжний футбол і згадує про нього тільки коли потрібно від пляжного футболу комусь прийняти участь у Конференції УАФ під час чергових виборів Голови. Доречи про вибори і президента Асоціації пляжного футболу України. Його ніхто не знає і не бачив. Як повідомляють очевидці, президентом АПФУ учасників зборів його попросило обрати якраз керівництво УАФ, пообіцявши при цьому фінансування пляжного футболуякраз за рахунок УАФ. Робилося це скоріше усього якраз для того, щоб мати додаткову лояльну людину на чергових виборах голови УАФ. Де зараз знаходиться дехто з керівників УАФ усі знають і їм не позаздриш. Дуже шкода, що заставу, яку було спочатку внесено, як повідомляли деякі ЗМІ, з рахунків афілійованих структур УАФ (ТОВ «УАФ-Маркетинг»), а потім стягнуто у держбюджет через порушення умов запобіжних заходів голови і генерального секретаря УАФ у розмірі близько 20 мільйонів гривень, можна було б витратити якраз на фінансування розвитку футболу і фінансування національної збірної з пляжного футболу.

Третій пункт є найпростішим. Але керівництво Мінмолодьспорту на відсіч відмовляється щось змінювати. При цьому мету такої позиції пояснити ніхто не в змозі. Хоча підставою знову називають «позицію керівництва держави»…

Який би висновок мало зробити керівництво українським спортом після кейсу Ольги Харлан? Не варто обмежувати спортсменів в участі у міжнародних стартах, де є представники ворожих держав незалежно у якому статусі – під своїм прапором або нейтральним. Спорт є важливим елементом міжнародних відносин, який допомагає нам у боротьбі з ворогом. Потрібно лише відпрацювати алгоритм для кожного виду спорту в залежності від правил і регламентів, як поводити себе у випадку очної зустрічі. І продовжувати тиск на МОК та міжнародні федерації, використовувати міждержавні зв’язки на рівні урядів для тиску на тих, хто не розуміє, що допуск представників імперій зла є пропагандою їх способу буття. Але ми знову стаємо на ті самі граблі, прикриваючись «позицією керівництва держави».

Тому постає питання – а чи потрібно нам міністерство, яке у найвідповідальніший момент приймає акти і займає позицію, яка роз’єднує спортсменів у справі донесення позиції держави до світових спільнот, оскільки абсолютно обґрунтовано спортсмени з різних видів бачать вибіркове застосування обмежень взагалі при відсутності обґрунтування їх наявності? Чи потрібно нам міністерство, яке не в змозі пояснити керівництву держави значення і сутність ролі спортсменів у боротьбі країни? Чи потрібне міністерство, яке не в змозі сформувати у керівництва країни правильну позицію з цього питання? Можливо нехай це хтось інший зробить? Відповідь же очевидна?