Олександр Денисов: «Тиждень тому вперше в житті потрапив в ДТП, і відразу в занадто важку»

Це трапилось на серпантині в Карпатах. Не найсвіжіший «Ніссан», з поспішаючим по негайних бізнес-справах в Мукачево дідом, вилетів із-за фури на мою смугу. Сховатися за фуру він вже не встиг. Вдарився об хвіст вантажівки й та за інерцією підкинула автівку в мій бік.

Така цікава мить. Думка-блискавка – це точно відбувається зі мною? Можливо хтось таке пережив. Дякувати богу я пережив.

Факт зламаних ребер найменше з того, що могло статися у випадку, якби я не встиг викрутити кермо, уникаючи лобового зіткнення. Удар прийшовся в мій бік. А далі як повтор голу в якості суперслоу, якісь місцеві малолітні пастухи намагаються відкрити розчавлені двері машини, руки в кров від розбитого скла, парашутом маячить у вікні відпрацьований airbag, якісь люди збираються навколо.

Запам’ятав як хтось, стоячи біля автівки, запитує в іншого: «Б##, він живий чи все?». А ти дивишся на всіх, озираючись на ноги, руки і не розумієш, чи ти не відчуваєш болю, тому що тобі вже все, чи все ж ти вийшов з найгіршого лише з тим, що важко дихати, бо дуже болить десь в області ребер.

Коли в мене летіло авто я не згадав жодного з амбітних реалізованих проектів, але на мить я подумав, якщо це кінець, то чи був я по справжньому щасливим і чого я недоотримав у житті…

Може той дід на «Ніссані» був не випадково на зустрічній смузі, з дідом і його бабцею до речі все добре, на всяк випадок кажу. Живі.

Але я хочу побажати кожному з вас відчувати пріоритети і баланс. Життя це завжди про успіх і амбітність. Але найголовніше – життя це про любов, коли ви заради когось і той кого ви любите так само за вас до кінця. Всім здоров’я», — написав Денисов.