Леонід Буряк: «Коли мені о 04:30 подзвонив син і сказав «Тато, війна почалася», я думаю: «Ти що, збожеволів, яка війна?» І тут чую: ракета»

Колишній футболіст та тренер «Динамо» Леонід Буряк поділився думками про російсько-українську війну.

– Ви могли припустити, що колись Росія розв'яже таку злочинну війну проти України?

– Ні, ніколи в житті. Можливо, є люди, які мені докорятимуть цим. Ну, були п'яниці-президенти, було все більш-менш, вони все зробили, країна була достатньо.

Але як людина, яка скрізь говорила з трибуни: «Ми брати, ми повинні об'єднатися», могла зробити таке? Це якийсь хамелеон, я не розумію цього.

Я взагалі не розумію, що треба зробити, щоби сюди стріляти ракетами, вбивати людей. Ми на когось напали, ми зрадили когось, ми щось зробили таке?

І це гнітить, щодня гнітить. Я переживаю, у мене дружина дуже переживає, діти переживають. Зараз літо, діти повинні відпочивати, а ми заганяємо себе всіма цими справами.

Дякувати Богові, що якось більш-менш усе стало. Є армія, є люди, мотивація. Я одній людині сказав: «Ми не вірмени, не грузини, ви не забувайте, що це Україна, і тому тут ми всі вигравали за рахунок характеру». «Динамо» – це специфічна команда була.

Я не розумію, якби вони зайшли до Києва – тут усе в крові було б.

– 24 лютого минулого року, світанок, початок війни. Говорили ж між собою в інтернеті, що ось 24-го має початися. Ви вірили у це?

– Я взагалі це не читаю. Щодо футболу – так я дивлюся ці новини, в курсі. Але я знаю, чого вартий цей інтернет.

Я, чесно кажучи, не міг уявити. Коли мені о 04:30 ранку зателефонував син (він був у Києві) і сказав «Тато, війна почалася», я думаю: «Ти що, збожеволів, яка війна?» І тут чую: ракета.

– Ви вдома були, у Києві?

–Так, я нікуди не виїжджав. Я в шоці від цього. Стільки людей, дітей загинуло.

– Ваша перша думка на світанку 24 лютого, коли почали бомбити Київ?

– Я думав, що це жарт якийсь, це все несерйозно. Чекав уже 10 днів –а воно все не закінчується і не закінчується.

– Напевно, і в Москві, і в Пітері залишилися хлопці, з якими ви грали разом у збірній, з якими спілкувалися. Ні з ким із них не вдавалося поговорити?

– В основному, якщо взяти у відсотковому співвідношенні – звісно, ні з ким. Є людина, якій я не міг не дзвонити. «Як здоров'я, як те?» А так, звісно...

– Обрив повний?

Так, – сказав Буряк.