Халат Мілевського, жест Гармаша, хук Погорілого: яким був останній сезон УПЛ до військової агресії Росії в Україні
Пройшло 10 років з моменту завершення розіграшу 12/13.
26 травня 2013-го. 10 років тому. У Львові радіють нічиїй зі срібними призерами, якими неочікувано стали харків’яни. У Донецьку святкують чергове чемпіонство та вихід «білої» частини міста в єврокубки, а у Києві перемогу над Запоріжжям з останнього місця. У ще Дніпропетровську спостерігають за гольовою феєрією у ворота Маріуполя. В Одесі, Полтаві та Луганську проходять дружні зустрічі зі Сімферополем, Ужгородом та ще одними столичними, а в Луцьку відпочивають від футболу, бо Кривий Ріг не приїхав.
Зараз це звучить трохи складно, чи не так? Проте тоді все всім було зрозуміло, адже у неділю просто проходив останній тур сезону УПЛ. Сезону, якому в майбутньому судилося отримати назву «останнього мирного». Останнього, на який не вплинула війна з Росією. Вже майже через рік цей сусід зламає не лише спорт, а й багато інших сфер життя.
Що стосується футболу, то саме після кампанії 2012/13 Україна втратила свій найсильніший чемпіонат в історії. Звісно, можна багато дискутувати з приводу того, якою ціною ця якість давалася:
Але факт залишається фактом – ліга була дуже конкурентоспроможною, клуби запрошували першосортних легіонерів та відносно вдало виступали в єврокубках. Найголовніше – все це потрібно було вболівальникам, які відвідували стадіони, певною мірою захопившись ажіотажем Євро-2012.
У сезоні 2012/13 на топи у середньому ходило 20+ тисяч людей – восени 2021-го жоден клуб не дотягнув навіть до 10
Показовим є спад відвідуваності матчів, що стало наслідком багатьох подій: погіршення рівня першості, втрата клубами домашніх арен через окупацію міст, зміщення уваги публіки на більш важливі речі, ніж спорт, суттєве скорочення фінансування та відповідно обсягів роботи для повернення глядачів на трибуни. Як підсумок, за 8 років все скотилось до абсолютного мінімуму.
Проста статистика: найбільш відвідуваний матч УПЛ літа-осені 2021-го – 28 тисяч на «Динамо» - «Шахтар». Обидва клуби були лідерами минулого розіграшу за середньою відвідуваністю – 8,227 та 7,276 відповідно. А тепер порівняємо з сезоном 2012/13:
На такому рівні 10 років тому збирали аутсайдери, а київський «Арсенал» з останнього місця зі своїми 6,9 тисячами взагалі входив би у топ-3 попередньої кампанії.
Хоча, тут і без сухих цифр все зрозуміло тим, хто відвідував матчі тоді та відвідував їх у період з 2014-го до початку повномасштабного вторгнення. Атмосферу, напруження та відчуття абсолютного спокою ніякими статистичними показниками не виміряти.
У 2012-2013-му дійсно було за чим стежити із захопленням.
«Динамо» платило гроші за зіркових легіонерів, а «Шахтар» без втрат очок проходив перше коло – тоді Мхітарян встановив той самий рекорд
Як мінімум багато хто очікував продовження запеклої боротьби «Шахтаря» та «Динамо» за титул УПЛ, як було у попередньому сезоні, коли гірники перед останнім туром лише на 2 очки випереджали киян.
Оптимізму додавала робота киян на трансферному ринку – під Юрія Сьоміна влітку прийшли Мігел Велозу, Ніко Кранчар, Раффаел, Марко Рубен та Тає Тайво. Втім, в команді у підсумку закріпився один португалець, а російського тренера наприкінці вересня звільнили після другої за три тижні поразки гірникам та других поспіль 1:4 (за 5 днів до цього ще від «ПСЖ»). Потім був славнозвісний прихід Олега Блохіна, чергова пачка новачків взимку (Домагой Віда, Євген Сєлін, Роман Безус, Сергій Сидорчук, Лукас Перес), знищення будь-якої інтриги та перший у XXI сторіччі фініш поза зоною Ліги чемпіонів.
Хоча, якщо говорити про «вбивство» інтриги, то «звинувачувати» потрібно саме «Шахтар». Донецький клуб активно не підсилювався (влітку тільки Марко Девич, якого вже взимку віддали «Металісту» назад, забравши Тайсона), але механізм колективу Мірчі Луческу й так був відточений до ідеалу. Звідси історичне досягнення у вигляді 100% результату у першому колі – 15 з перемог з 15 із загальним рахунком 45:6.
До кінця чемпіонату «Шахтар» програв лише одного разу, а Генріх Мхітарян встановив рекорд у 25 голів, до якого зараз рветься Артем Довбик.
А от прямим конкурентом для «Динамо» став зовсім інший клуб.
«Металіст» здобув дебютне срібло та пішов у руки Курченка, а в «Дніпрі» провалився Хуанде Рамос
Для «Металіста» кампанія 2012/13 у довгостроковій перспективі видалася неоднозначною. З одного боку – історичне потрапляння у кваліфікацію Ліги чемпіонів та срібні медалі, з іншого – зміна власника посеред сезону. Взимку Олександр Ярославський продав клуб Сергію Курченку, якого довгий час ніхто навіть в обличчя не бачив. Вся ця історія, як пам’ятаємо, завершилася плачевно, як і шлях харків’ян в ЛЧ, звідки їх викинули за підняття справи договірняка з «Карпатами». Однак заперечувати, що потенціал цієї команди Мирона Маркевича був шаленим – марно.
Що цікаво, друге місце «Металіст» собі гарантував у протистоянні з «Дніпром» у передостанньому турі. Дніпряни хоч і вважалися четвертою силою в УПЛ, але той розіграш з Хуанде Рамосом відверто провалили. Іспанець навіть на технічну поразку одного разу напрацював – у й так програному матчі із «Зорею» (2:3), коли після замін випустив на поле 8 легіонерів.
«Металург» та «Чорноморець» рвались в єврокубки, «Карпати» – невдало в першу лігу, а динамівські серця «попереджали» Суркіса
Багато цікавого було й поза боротьбою у топ-4. Наприклад, донецькому «Металургу» допоміг провальний старт сезону, адже після цього Володимира П‘ятенка змінив Юрій Максимов та вивів команду в єврокубки – з Миколою Морозюком, Вячеславом Чечером, Олександром Бандурою, Жуніором Мораесом, Велізаром Дімітровим та Костантідісом Макрідісом.
Іншим представником від України на євроарені наступного року став «Чорноморець» Романа Григорчука. Банда тут також впізнавана – Лео Матос, Іван Бобко, Анатолій Діденко, Сергій Політило, Дмитро Безотосний, Лучан Бурдужан, Пабло Фонтанелло, Андерсон Сантана.
Дзеркальна ситуація виявилася у «Карпат» – львів’яни вже вдруге поспіль були максимально близькі до вильоту, посівши 14-те місце з Ігорем Худоб’яком, Михайлом Кополовцем, Ігорем Пластуном, Олегом Голодюком, Олександром Гладким, Павлом Ксьонзом та Ігорем Ощипком.
Варто згадати і те, як «динамівські серця» неначе посилали сигнали Ігорю Суркісу, попереджаючи, що ставка на тренерів-вихованців місцевої школи – не найкращий задум. Вадим Євтушенко влітку очолив «Ворсклу», Олег Лужний – «Таврію», а Анатолій Дем’яненко – за пів року до того «Волинь». Жоден з них до кінця чемпіонату 12/13 не допрацював (Євтушенко протримався тільки до серпня).
Луцький колектив на останні тури під опіку взяв легендарний Віталій Кварцяний, а «Таврії» пощастило менше – з неї по ходу кампанії зняли три очки за, увага, конфлікт в юридичній площині з агентом Вадимом Шаблієм. У тій команді «догравали» Володимир Єзерський, Сергій Назаренко, Максим Калініченко, а попереду діяли Максим Фещук та Антон Шиндер.
Попри хороший кадровий потенціал, нічого серйозного не досягли «Арсенал» та «Зоря», яка перебувала на другому році роботи з Юрієм Вернидубом. У складі киян можна згадати Домініка Адію, Володимира Аржанова, Андрія Богданова, Євгена Шахова, Сандро Кобахідзе, сьогоднішнього тренера ЛНЗ Олександра Ковпака, а ще ветеранів Максима Шацьких та Віталія Реву. У майбутніх «мужиків» Вернидуба до ролі лідерів звикали Микита Каменюка, Джаба Ліпартія, Григорій Ярмаш та Дмитро Хомченовський, а в атаці ставка була на Лакі Ідахора.
Схожість з сьогоденням є – клуби зникали, останні місця не вилітали, а тренери працювали з трибун
Хай там що, але єдине, чого не відбереш в українського футболу у будь-які часи – елемент шоу (цирку). Є речі, які, здається, відбуваються регулярно. У сезоні 2012/13 можна виокремити як мінімум три показові історії.
1. «Кривбас» покинув УПЛ через проблеми з фінансуванням
Клуб з Кривого Рогу хоч фінішував 7-им, проте атестацію на наступний сезон не отримав. Команда навіть не приїхала у Луцьк на останній тур проти «Волині».
2. «Говерла» та «Металург» Запоріжжя посіли дві останні позиції, але не вилетіли
Місце «Кривбаса» зайняв «Севастополь», який того року виграв першу лігу, а от інших охочих підвищитися у класі не виявилося. Попри отримання атестата, через фінансові проблеми в УПЛ вирішила не заходити алчевська «Сталь», а «Олександрія» у такій же ситуації не захотіла порушувати спортивний принцип. Скористатися шансом натомість бажала «Буковина» з 4-го місця, однак їй якраз атестат ніхто не видав.
В «Говерлі» у тому сезоні взагалі вистачало пригод – починаючи від діяльності віцепрезидента Олександра Шуфрича та закінчуючи втечею бронзового призера ЧС-2006 Давида Одонкора.
3. Микола Павлов деякий час тренував «Іллічівець» з трибун, бо мав чинний контракт з «Ворсклою»
Павлов повернувся в «Іллічівець» влітку, покинувши «Ворсклу» після 5 років. Полтавський клуб ця ініціатива не влаштовувала – Костянтин Жеваго та Олег Бабаєв трудові відносини з ним офіційно не розірвали. В кінцевому результаті Палата з врегулювання конфліктів оштрафувала тренера на 200 тисяч доларів за одностороннє розірвання контракту, але все начебто таки закінчилося виплатою компенсації з боку маріупольців. Команда у «Іллічівця», до речі, тоді була симпатичною – Торніке Окріашвілі, Давид Таргамадзе, Богдан Бутко, Дмитро Гречишкін, Рустам Худжамов.
А ще було багато мемів та веселих спогадів
Окей, не будемо про погане, а наприкінці просто згадаємо найкращі перли того сезону. Деяким з них судилося стати вічними.
Мілевський прийшов у халаті на представлення Блохіна
Гармаш показав легендарний жест фанатам «Шахтаря» на «Донбас-Арені»
Погорілий хуком перевірив щелепу Громова
Безус встав у ворота та пропустив вирішальний гол зі штрафного
***
А яким ви пам'ятаєте той сезон?
Фото: «Динамо», архіви УПЛ, інфографіка Tribuna.com
