Як НФЛ заполонили алкоголь, наркотики та кримінал. Це ліга одноразових спортсменів
Футболісти постійно страждають від пошкоджень мозку.
Можна по різному ставитися до американського футболу: сперечатися, наскільки доречно його взагалі називати футболом, порівнювати з реґбі, не розуміти цей вид спорту, але є один факт, із яким точно неможливо сперечатися.
Національна футбольна ліга – один із найприбутковіших спортивних чемпіонатів світу, а його популярність (особливо за межами США) зростає у геометричній прогресії. Однак у НФЛ є й глобальна проблема, яка щороку стає дедалі актуальнішою та викликає все більше запитань – недовготривалість спортивного життя (а інколи й просто життя) футболістів.
І мова не лише про травмонебезпечність (хоча про неї теж) – це цілий комплекс факторів, який часто нівелює усю крутість американського футболу як виду спорту та відлякує нових уболівальників.
Фактор 1. Футболісти часто чинять свавілля у міжсезоння
Сезон у НФЛ закінчується у другу неділю лютого (тоді проводиться Супербоул – фінальний матч сезону та головна спортивна подія року у США) та розпочинається у вересні. Звісно ж, міжсезоння передбачає драфт новачків, купу тренувань, передсезонні матчі та різного роду підготовку до нового розіграшу чемпіонату.
Проте й безпосередньо часу для відпочинку у міжсезоння у професійних футболістів багато – більше, ніж у представників багатьох інших командних видів спорту, що логічно, адже й навантаження у НФЛ не можна порівнювати з іншими змаганнями. Щоправда, далеко не всі спортсмени використовують цей час із користю та часто дозволяють собі зайвого, за що їх часто заарештовують та навіть присуджують реальні тюремні ув’язнення.
Існує навіть ціла база даних арештів у НФЛ, вона так і називається – NFL Arrest. І якщо в ній трохи покопатися, стає зрозуміло, наскільки все насправді погано із дисципліною гравців у американському футболі.
Лише за 2022 рік було зафіксовано вже 11 випадків арештів професійних футболістів. У неприємності потрапляють навіть справжні зірки НФЛ, наприклад, раннінбек «Нью-Орлеана» Елвін Камара (один із найкращих гравців останніх років на своїй позиції) після цьогорічного Про-Боула (футбольний аналог Матчу всіх Зірок) добре провів ніч у клубі та був заарештований за «побиття, що призвело до серйозних тілесних ушкоджень». Пізніше вияснилося, що разом із ним там був і футболіст «Канзас-Сіті» Кріс Леммонс, якого заарештували за кілька днів.
Останній гучний випадок стався у квітні – гравець «Кароліни» Деміен Вілсон грубо поводився зі своєю колишньою дівчиною, завдав тілесних ушкоджень та навіть погрожував її вбити, за що був заарештований і вийшов під заставу у $5000 (як і Камара).
Кілька цікавих фактів про статистику, яка насправді зовсім не тішить:
Найбільш кримінальною командою НФЛ є «Вайкінґз» із Міннесоти – їхніх гравців у цьому столітті заарештовували найбільше (зафіксовано 55 випадків). А гравець, якого «ловили» найбільшу кількість разів – Адам Джонс. Корнербека за 11 років заарештовували 10 разів.
Найчастіше футболістів заарештовують через водіння напідпитку – таких випадків наразі 255 (наркотичні речовини, друга за популярністю причина арешту гравців НФЛ, відстає майже вдвічі – 131 випадок). Що цікаво, найчастіше це відбувається суботу.
А найбільш кримінальна позиція в американському футболі – вайд-ресівер. Таких футболістів заарештовували аж 160 разів.
Футболісти отримують реальні тюремні терміни або ж просто відраховуються клубами через часті порушення закону та достроково завершують свою професійну кар'єру, часто навіть не встигаючи розкритися на максимум.
Фактор 2. Футболісти часто «вбиваються» у міжсезоння – вживають алкоголь та наркотики
Так, футболістів часто заарештовують за водіння нетверезим, або ж за зберігання (а інколи й розповсюдження) наркотиків. З чого можна зробити простий висновок – інколи вони їх не просто зберігають, але й вживають.
Звісно ж, це негативно впливає не тільки на їхню репутацію, але й на здоров’я. Нині гравці найчастіше вживають аддералл (лікарський препарат, суміш двох видів амфетаміну, який використовують для лікування нарколепсії та синдрому порушення уваги), опіоїди та анаболічні стероїди.
Деякі футболісти використовують їх для того, аби розслабитися, деякі ж навпаки таким чином намагаються покращити свій фізичний стан та отримати додаткову перевагу над суперниками. Ліга жорстко контролює та намагається обмежити вживання футболістами заборонених речовин – гравців зобов’язують проходити тести, а клуби штрафують за порушення (інколи суми штрафів сягають мільйонів доларів). Щоправда, це не допомагає і проблема залишається актуальною й досі.
І в цьому винні й самі клуби – вони постійно вимагають від футболістів грати на найвищому рівні. Будь-який ігровий спад, пошкодження чи серйозна травма можуть коштувати не лише місця у складі команди, але й місця у лізі загалом. Тому гравцям доводиться виходити із жорсткої ситуації усіма чесними, а часто й нечесними способами – наприклад вживанням препаратів, що допомагають їм тримати себе в тонусі та відповідати високим стандартам ліги.
Гравці постійно завалюють тести на наркотики та заборонені препарати, їх відстороняють, штрафують, клуби знаходять на їхнє місце нових гравців і історія починається знову.
Фактор 3. Футболісти постійно страждають від пошкоджень мозку
Нагадувати про травмонебезпечність американського футболу зайвий раз не доводиться – кар’єри гравців, які грають не на позиції квотербека, пантера чи кікера, тобто мають багато контактів на полі із суперниками, досить часто закінчують вже у 30 років.
Лише за останні кілька сезонів з’явилося дві максимально показові історії:
Можливо, найкращих тайт-енд в історії НФЛ Роб Ґронковські – автор усіх можливих рекордів для представника цієї позиції та справжня легенда «Петріотс» та усього американського футболу – закінчив кар’єру у 29 років після 9 сезонів у лізі. Зазнавши великої кількості фізичних травм, Ґронк отримав серйозний удар по ментальному здоров’ю.
«Я не в найкращому місці. Футбол привів мене сюди і мені це не подобається. Я втрачаю радість від життя».
Пізніше Роберт повернувся у футбол, об’єднався із Томом Бреді у «Тампі-Бей», провів ще два сезони, виграв ще один Супербоул і знову закінчив кар’єру. Схоже, на цей раз остаточно.
А один із найкращих міддл лайнбекерів НФЛ 2010-х Люк Кіклі у 2020-му закінчив професійну кар’єру футболіста у віці 28 років, так і не вигравши Супербоул. Футболіст усю кар’єру провів у «Кароліні», був найкращим захисником-новачком, найкращим захисником сезону НФЛ, багато разів обирався до різних символічних збірних, грав у Супербоулі та поставив безліч рекордів.
Але настільки часто зазнавав травм, що вирішив просто не продовжувати грати у НФЛ та анонсував завершення професійної кар’єри чітким та зрозумілим аргументом – він переживає за власне здоров’я та не хоче, аби після наступного сезону його знову збирали по частинах.
А ще Кіклі знову зачепив дуже актуальну та болючу для американського футболу тему: хронічну травматичну енцефалопатію (ХТЕ) – захворювання мозку, при якому змінюються тканини головного мозку, що призводить до порушення його функцій. У гравців НФЛ вона виникає через постійні травми мозку, спричинені частими ударами в голову у ході матчу.
У 2015-му вчені Бостонського університету провели дослідження, яке довело, що в 96% футболістів НФЛ, які померли, діагностовано хронічне пошкодження мозку. Дослідили тіла 91 гравця, хронічна травматична енцефалопатія була виявлена у 87 з них. Вчені Гарвардського університету лише нещодавно довели зв’язок ударів головою із розвитком ХТЕ. А чи існує професійний вид спорту такого ж рівня, у якому проблема ударів головою більш актуальна, ніж в американському футболі? Впевнені, що ні.
ХТЕ призводить до розладів пам’яті, головного болю, депресій та стає причиною суїцидальних намірів (існує щонайменше три підтверджених випадки, коли ексгравці НФЛ із ХТЕ закінчували життя самогубством).
Енцефалопатія – це хвороба, що розвивається поступово, але передумови до неї з’являються у футболістів ще під час кар’єри. Тому деякі з них і приймають рішення зав’язати із футболом, що серйозно вкорочує їхній спортивний вік. Додайте до цього постійний ризик серйозно зламати будь-яку кістку через контакт на повній швидкості із 120+ кілограмовим суперником (а такий досвід був, мабуть, абсолютно у кожного гравця НФЛ), і маємо просто шалену статистику щодо середньої тривалості ігрової кар’єри футболіста – всього 3-5 років.
Найдовше «живуть», звісно ж, кікери та квотербеки, які мають найменше контактів із суперниками. А от для раннінбеків, чиє безпосереднє завдання – вбігати на швидкості у натовп футболістів, які прагнуть вирвати у тебе м’яч разом із руками, навіть 3 роки на найвищому рівні буде дуже оптимістичним прогнозом.
НФЛ – справжній флагман спорту у плані роботи з аудиторією та медіа, на який потрібно рівнятися усім спортивним чемпіонатам. Однак травмонебезпечність та постійне порушення закону гравцями ліги викликає дуже неоднозначні емоції.
Національна футбольна ліга повинна ще багато працювати над тим, аби позбутися усіх своїх проблем та не наражати на таку небезпеку своїх гравців. Проте чи не стане після цього американський футбол вже не тим видом спорту, який закохав у себе мільйонну аудиторію у США та за їхніми межами?
Фото: Las Vegas Metro PD, Rich Barnes/USA TODAY Sports Michael Reaves, Bill Frakes, Adam Glanzman/Getty Images, @Panthers,
