«Ми шокували світ!» Яким був перший золотий Коннектікут – з майбутньою зіркою НБА та головною легендою Суперліги

Цей текст був написаний у першому турі баскетбольного блогерского конкурсу «Травневе божевілля», який Tribuna.com проводить спільно із Setanta Sports.

Його автор – новачок нашого сайту, але справжня легенда баскетбольного ком'юніті MyrOsLove. Людина, яка знає про NCAA абсолютно все, і навіть трішечки більше.

Обов'язково підтримайте учасника конкурсу плюсами та коментарями. І приділіть час його крутезній роботі про Юконн – вона того варта.

***

3-го квітня цього року завершився черговий студентський чоловічий баскетбольний сезон NCAA. "Коннектікут" переміг "Сан Дієго Стейт" і вп'яте в історії підняв чемпіонський трофей, досягнувши на даний момент своєрідної гросмейстерської планки, зрівнявшись з такими "китами", як "Дюк" та "Індіана", і випередили "Канзас", який лише минулого року зрівнявся із "Хаскіс". Попереду - лише три гіганти студентського баскетболу, які тримають марку майже ціле століття: "УКЛА" (11 титулів), "Кентуккі" (8) та "Північна Кароліна" (6).

Хто цікавиться американським студентським спортом не дуже давно та не заглиблювався в історію, скаже: "Ну, і що тут такого? Звична річ для сильного баскетбольного університету". Але - не все так просто. Справа в тому, що ще до народження великої частини читачів цього матеріалу "Коннектікут" і близько не наближався до компанії топів. Все змінилося у сезоні 1998/99, коли "Лайки" вперше для себе пізнали смак чемпіонського тріумфу - якихось 24 роки тому.

У середовищі вболівальників студентського баскетболу США є термін "blue bloods" - ним називають топові баскетбольні університети з великою історією і багаторічними досягненнями. Термін "голубої крові" влучно підходить для цього не тільки через підкреслення благородного статусу, а і через те, що більшість багаторічних фаворитів грають у синій чи голубій формі того чи іншого відтінку (УКЛА, "Кентуккі", "Північна Кароліна", "Дюк", "Канзас") - виняток становить тільки "Індіана" зі своїм червоним кольором, яка, втім, поступово втрачає цю репутацію: останній чемпіонський титул датований 1987 роком, останній "Фінал Чотирьох" - 2002. Можливо, добре відомий баскетбольним вболівальникам Майк Вудсон у найближчому майбутньому зможе призвести до позитивних зрушень в рідній альма-матер, але поки маємо те, що маємо.

Так от, я ось про що: зараз, коли "Коннектікут" здобув п'ятий чемпіонський трофей, серед медіа та фанів розпочалася дискусія: зараховувати "Хаскіс" до "голубих кровей" чи ні. Трофейна колекція абсолютно підтримує аргумент "за", але є кілька нюансів, які дехто любить зараховувати в категорію "проти". Перший - відсутність багатої історії. До того, як чоловічу команду університету очолив Джим Калхун (1986-87), у неї був лише один вихід у регіональний фінал "Березневого Божевілля" (March Madness), датований 1964 роком. Жодного виходу у Фінал Чотирьох. Лише два локальних титули у нині вже неіснуючій конференції. Найсмішніший момент полягає у тому, що станом на сьогодні лише своїх 6 виходів у "Фінал Чотирьох" ЮКонн зміг конвертувати у цілих 5 кубків - фантастична продуктивність (для порівняння, на свої 6 трофеїв "Північна Кароліна" витратила аж 20 походів у Ф4). Виходить, вони або не виходять у "Божевілля" взагалі, а якщо виходять - то перемагають (художнє перебільшення, але сенс ви спіймали). Окей, в Еру Калхуна між трьома тріумфальними сезонами було лише три невиходи у плей-офф за 13 років і планка високого рівня витримувалась регулярно, але ось статистика з наступними двома головними тренерами:

- Кевін Оллі: 6 сезонів, лише два виходи у національний плей-офф. Одне чемпіонство.

- Ден Херлі: 5 сезонів (поки що), три виходи у плей-офф, з них два - вильоти відразу у першому раунді, останній - відразу завершився перемогою в чемпіонаті. Як так??

Можна як завгодно трактувати статус "Коннектікута" серед гігантів NCAA, можна вказувати на абсолютне везіння з сіткою і фарт у півфіналі 2004, режим "on fire" Кемби Уокера і найнудніший титульний матч 2011-го, здатність опиниться у правильному місці і вміння виривати кінцівки у 2014-му (кажу абсолютну правду - тоді я ставив на поразку "Хаскіс" вже у першому раунді проти "Сент-Джозефа" з Ленгстоном Галлоуеєм і ДеАндре Бембрі у своєму брекеті, що майже і трапилося), відсутність нормального суперника минулого сезону - це все забудеться, а в історії залишиться лише переможець. Хто б не був тренером, яка б не була ігрова форма чи гравці, відомо лише одне - якщо "Коннектікут" пробивається у "Березневе Божевілля", їх ніколи не варто списувати з рахунків. Вони просто виграють чемпіонати.

ПОЧАТОК ІСТОРІЇ

Перший сезон 1986-87 під керівництвом Джима Калхуна команда завершила з показником 9-19. Наступний - вже 20-14. У 1990-му був другий в історії вихід у регіональний фінал "Божевілля" ( Elite 8), після чого "Лайки", завдяки спочатку зусиллям Донієлла Маршалла, а потім - Рея Аллена, закріпилися у статусі одного з фаворитів конференції "Біг Іст" і у період 1991-96 чотири рази вигравали регулярний чемпіонат у ній.

До речі, є серед цих перших успіхів "Хаскіс" середини 90-х і український слід! Одесит Руслан Іняткін, який перебрався у Штати ще до офіційного здобуття незалежності у 1990-му, майже не отримував ігрових хвилин і більшість студентської кар'єри провів на лаві запасних, але зате встиг стати партнером трьох елітних свінгменів-скорерів в історії університету: Донієлла Маршалла, Рея Аллена і Річарда Хемілтона.

Іняткін завершив виступи в NCAA після сезону 96-97 і так і не перетнувся з першокурсником Халідом Ель-Аміном. Невисокий, але впертий та масивний розігруючий додав потрібної свободи Ріпу і склав з ним один із найнебезпечніших тандемів у студентському баскетболі. У свій перший рік разом другокурсник Хемілтон набирав 21.5 очок за гру, першокурсник Ель-Амін додавав 16, а команда із 18 перемог попереднього року і 6 місця у конференції виросла до 32 виграшів і лідерства в регулярному чемпіонаті Big East. Ріп забрав статуетку Гравця року, а Халід - новачка року в конференції, а очікування від повернення у національне плей-офф були величезні. Цілком ймовірно, що перший "Фінал Чотирьох" для Калхуна і "Хаскіс" відбувся вже би тоді, але у чвертьфіналі вони зіткнулися - і програли - більш досвідченій машині із Північної Кароліни з Вінсом Картером і Ентуаном Джеймісоном на чолі. Джеймісон був національним Гравцем року того сезону, а каролінці якимось дивним чином так і не стали чемпіонами: після того як "Тар Хілс" закрили Ріпа Хемілтона до 5/21 з гри, сенсаційна "Юта" із Андре Міллером якимись прокльонами чи вуду-магією змусили Джеймісона викинути 7/19, а Шеммонда Вільямса взагалі 2/12.

Успішний сезон змусив Річарда Хемілтона замислитися про драфт. Скаутам подобався худий, але дуже розумний снайпер, котрий завершив сезон з лінійкою реалізації 44-40-84 і відмітився героїзмом у плей-офф, поховавши "Вашингтон" з сиреною на стадії Sweet 16 (1/8 фіналу).

Близький друг Ріпа, стартовий форвард команди Кевін Фрімен також мав думки стосовно того, аби залишити університет. Але після суперуспішного сезону і впертої боротьби проти "Північної Кароліни" молодий ростер "Коннектікуту" був впевнений у своїх силах. У них у складі не було важливих гравців-випускників і вони мали можливість "to run it back" - для повного щастя потрібен був лише Хемілтон.

Цікаво, що пізніше один з асистентів Калхуна, Дейв Лейтао, розповідав, що у міжсезоння Ріп вже практично попрощався з командою і готувався оголосити своє рішення головному тренеру. Після того, як він за дві години вийшов з кабінету Джима Калхуна, він підійшов до всіх і сказав: "Давайте виграємо національний чемпіонат".

"Він не міг піти просто так. Ми не звершили те, що розпочали" - ці слова Халіда Ель-Аміна стануть далеко не останнім пророцтвом з його боку.

СЕЗОН

Впевненість лідерів "Хаскіс" була небезпідставна, і вони продемонстрували це від самого початку нового сезону. У перших 19 матчах сезону "Коннектікут" не зазнав жодної поразки, рідко отримуючи серйозний спротив: лише чотири матчі завершилися з різницею в рахунку 5 балів або менше, включаючи один овертайм в гостях проти міцних "Маямі". Ідилію перервали травми: домашнє дербі проти "Сіракьюз" пропускали Ріп із пошкодженням стегна та основний центровий Джейк Воскюль з травмою стопи. Фірмовий зонний захист від "Оранжевих" повністю заплутав тодішніх лідерів посіву: вони програли підбирання зонній команді без Воскюля та реалізували лише 3 із 16 триочкових без основного бомбардира. Всього лише 42 очки за всю гру - це сором навіть для дев'яностих. Оце вперше стартова п'ятірка "Коннектікута" була змінена за останні 36 матчів (пройшли відрізок 34-2).

У наступній грі проти "Стенфорда" Воскюль повернеться, а Хемілтон продовжить відпочивати. Цього буде достатньо аби здобути дуже важливу гостьову перемогу над 4-м номером рейтингу завдяки 23 очкам від Ель-Аміна. Ріп набиратиме форму ще кільки тижнів, демонструючи низький рівень реалізації, але скористатися цим зможуть лише все ті ж "Маямі", які майже обіграли "ЮКонн" рівно місяць до того. На домашню поразку у два очки флоридці відповіли сенсаційною перемогою 73:71 у Сторрсі. Хемілтон влучив лише 7 із 22 і вирішив вирішальний кидок на перемогу віддати Халіду, але важкезний триочковий через суттєво більшого Джона Селмонса навіть не зачепив кільце. На щастя, більше матчів проти цього незручного суперника заплановано не було. Команда Калхуна взяла впевнений реванш у "Сіракуз" гостьовим розгромом і повторила успіх вже у плей-офф конференції на "Медісон Сквер Гарден". У фіналі проти інших нью-йоркців із "Сент-Джонс" спротиву також не було, тому до "Березневого Божевілля" "Лайки" підходили з оптимізмом - вони знову у формі.

ФІНАЛЬНИЙ МАТЧ

На відміну від сьогодення, у 1999 році навіть у зустрічі команд з всього трьома (сумарно) програшами в сезоні ("Хаскіс" підійшли до вирішальної гри з показником 33-2, "Дюк" - 37-1) майже ніхто не соромився називати однозначного фаворита на чемпіонський титул. "Дияволи" Майка Кшишевскі були абсолютними лідерами думок як серед преси та медіа, так і у букмекерів: фора у 9.5 очок (!) і досі залишається однією з найбільших в історії фінальних матчів - такого не було навіть цього сезону, коли "ЮКонн" катком пройшовся по майже всіх суперниках до фіналу, а "Сан Дієго Стейт" були сенсаційними вискочками, яких ніхто не очікував у "Фіналі Чотирьох" (у даному випадку перевага складала тільки 7.5 очок). Апсет, у такому випадку, робив "Хаскіс" найсенсаційнішим переможцем фінальної гри з 1985 року - і до сьогодні:

"U-Conn is no sitting duck, but Duke will win" - дуже самовпевнено проголошував заголовок "Washington Post" відразу після півфінальних матчів. Журналіст Джон Файнстейн, автор колонки, таким чином висловлював комплімент команді Джима Калхуна. "Якщо Ель-Амін, Хемілтон та Мур зіграють так, яку в суботу, "Коннектікут" залишатиметься у матчі до кінця. [...] Це не буде легко, оскільки Коннектікут має гравців для перемоги у цьому матчі, але вибір - який йде радше від серця, ніж голови - це "Дюк".

Дуже цікавий момент полягає в тому, що Файнстейн навів хороший статистичний факт, що "Дюк" став лише третьою на той час командою, яка досягла позначки у 37 перемог в сезоні (раніше плей-офф налічував менше раундів) - одною з попередніх двох команд були самі "Дияволи" у 1986-му, але ні їм, ні "Неваді Лас-Вегас"-1987 не вдавалося в кінцевому результаті здобути чемпіонський титул. Втім, ніхто не сприймав цю досить невелику вибірку як знак того, що щось може піти не за планом.

Склад "Дюка" був зірковим. Єдина поразка цієї команди до цього сталася ще на старті сезону проти "Цинциннаті" на колись престижному міні-турнірі на Алясці - "Great Alaska Shoutout". При рівному рахунку за три секунди до кінця гри Боб Хаггінс, який тоді очолював "Цинці", намалював шикарнючий план, який його гравці реалізували на відмінно. Кеньйон Мартін спіймав пас через весь майданчик і відразу віддав на забігаючого в "фарбу" Мелвіна Леветта, який свою справу знав. Не полінуйтеся клікнути і передивитися цей момент (або і весь матч) на власні очі.

Основна увага була прикута до дуету талановитого форварда-другокурсника Елтона Бренда та атакуючого захисника Траджана Ленгдона - обидва набирали більше 17 очок за гру того сезону. Крім того, був небезпечний розігруючий Уілл Ейвері та універсальний форвард Шейн Баттьєр. Зірковий першокурсник Корі Маггеті виходив з лави в статусі 6-го гравця, а в основі розпочинав більш досвідчений високий захисник Кріс Карравелл, який займався чорновою роботою і підчищав за Ейвері та Ленгдоном. Цікаво, що Джим Калхун планував кинути Ель-Аміна саме на двометрового Карравелла саме для використання цього матчапу в обороні і дати своєму найкращому персональнику Рікі Муру повністю присвятити себе Ленгдону, тоді як габарити Ріпа допомагали б йому проти Ейвері. У передматчевому інтерв'ю у Халіда Ель-Аміна запитали, як вони планують стримати і Бренда, і Ейвері та задню лінію "Дияволів" водночас, на що той відповів, що і суперникам потрібно мізкувати над тим, як зупинити їх, а у кінцівці додав вже історичну і культову для вболівальників "Лайок" фразу: "Ми плануємо шокувати світ".

Стартові п'ятірки:

У Кевіна Фрімена ж від самого початку було завдання допомагати Воскюлю з Брендом і за потреби кидати Баттьєра і дабл-тімити Елтона. У першій половині гри це давало чудовий результат. Бренд майже нічого не набрав, а от Ленгдон - майбутня суперзірка Євроліги у складі армійської команди певної недокраїни - з часом таки прокинувся і завершив першу двадцятихвилинку у вогні, включаючи точний триочковий з фолом. "Коннектікут", який більшу частину матчу до перерви вів у рахунку і завдавав незручності Майку Кшишевскі, все одно пішов у роздягальню програючи в рахунку 39:37. Ель-Амін мучився на обох половинах майданчика, а компанію Хемілтону в набиранні очок несподівано склав Рікі Мур: стоппер завершить гру другим скорером команди з 13 пунктами в активі.

Початок другої половини проходив в рівній боротьбі. "Коннектікут" зусиллями Ель-Аміна (у якого було лише 2 очки на той час) відіграє двохочкове відставання, але потім захисник отримує абсолютно необов'язковий третій фол, на який його спровокував Ленгдон, впершись обличчям у руку (Халід намагався закрити йому кругозір і виставив руку занадто близько до носа). Без свого плеймейкера "Хаскіс" трималися проти фаворита на рівних завдяки додатковій допомозі від резерву: центровий Сулейман Ван непогано підміняв Воскюля моментами, захисник Альберт Моурінг дав 7 очок і продуктивно відіграв свої 17 хвилин.

У такі моменти завжди здається, що фаворит завжди готовий включити додаткові оберти і піти у відрив - і спочатку здалося, так воно і буде. Рівний рахунок (41:41) через півтори хвилини після виходу з роздягалень змінили саме "Дияволи": Ленгдон влучає здалеку, Ель-Амін робить пробіжку (аж 6 втрат у нього в цій зустрічі) і Бренд додає данк, +5. Джим Калхун не панікує і не бере тайм-аут, довірячи своїй команді, а інтуїція його не підводить: Кевін Фрімен нагадав про себе звірячим підбором в нападі і путбеком, Хемілтон заробив кілька штрафних - і рахунок знову зрівнявся.

Наступного сплеску довелося чекати до середини другої половини - і цього разу відзначився андердог. Застряглу на кілька атак перевагу в один середній кидок зміг нарешті змінити Річард Хемілтон - триочковим влучанням у швидкій атаці. "Дюк", здавалося, запанікував: третій фол Баттьєра на підбиранні, ще один штрафний від Едмунда Сондерса робить 6-очкове відставання команди Кшишевскі найбільшим за весь плей-офф. Цього разу Елтон Бренд продемонстрував, за що пізніше буде вибраним дуже високо на драфті НБА: блокшот Ріпу Хемілтону, ривок через весь майданчик - лейап. Наступна атака - в момент захисту на периметрі обікрав на веденні Рікі Мура (!), заробив фол. Після середнього від Карравелла і чергової втрати від Халіда Ленгдон отримав шанс зрівняти по 65, але один штрафний таки не дійшов до цілі.

Але час Ель-Аміна настане вже скоро: "Дюк" зрівнює рахунок по 66 за більш ніж 4 хвилини до кінця і, здавалося, суперник вже точно посиплеться. Тим не менше, флоутер від майбутньої суперзірки Суперліги знову виводить "Хаскіс" вперед. Лідери Ленгдон і Хемілтон обмінялись точними виходами на лінію, після чого Джим Калхун зробив черговий блискучий випад у бік Майка Кшишевскі і відправив фул-корт пресинг на суперників, що призвело до втрати Уілла Ейвері, який панічно не зумів позбутися м'яча під тиском двох гравців "ЮКонна". Перехоплення, атака і завершення за класикою жанру: Бренд намагається перехопити пас на Хемілтона на периметрі і пролітає повз, залишаючи Ріпа на відкритій позиції. Це +5 - і на лаві запасних "Коннектікуту" стає спекотно. Однак грати більше трьох хвилин, "Дюк" тисне і досить оперативно з'їдає навіть цю перевагу: промах з-за дуги підбирає на чужому щиті Шейн Баттьєр, віддає вільному Ленгдону - а "Alaskan Assassin" не пробачає. Всього "-1" за 100 секунд до кінця основного часу

Але ми вже знаємо, що час Ель-Аміна має настати знову: Халід вбив трохи часу, побачив дабл-тім від Бренда, прослизнув між двома опікунами і заносить флоутер метрів з двох. Швидка відповідь з парою точних штрафних Ейвері повертає одноочкову різницю. Ель-Амін бере відповідальність на себе знову, але суперники цього вже чекають: важкий кидок з розвороту через чотири руки навіть не близький до результативного.

25 секунд, м'яч у Траджана Ленгдона, з шансом вписати своє ім'я в історію. Проти нього Рікі Мур, можливо найкращий захисний гравець NCAA того сезону. Ленгдон намагається увійти всередину рамки, розвертається, але швидкі ноги Мура переміщаються абсолютно за тією ж траєкторією - "Аляскинський Вбивця" спотикається і арбітр свистить пробіжку! Шок, радість і просто всі можливі емоції змішані на арені "Тропікана Філд" у флоридському Сент-Пітербурзі. П'ЯТЬ секунд відділяли Коннектікут від історії. І два штрафних від Халіда Ель-Аміна на шляху могли наблизити цей момент впритул.

Халід провів невдалий матч відносно своїх можливостей, але обидва штрафні кидки відправив у кошик. Ленгдон отримав ще один шанс врятувати команду. Проти ного опинився, якимось чином, резервіст Рашамел Джонс, який приклеївся до Траджана як реп'ях. Ще одна втрата, безсиле падіння на паркет - і, як завжди буває в такі моменти, одна половина стадіону переживає мовчазний траур, інша - нестримну радість. Халід Ель-Амін підбіг до коментаторського столику і прокричав так, що спіймали навіть мікрофони Джима Ненца і Біллі Пекера: "WE SHOCKED THE WORLD! WE SHOCKED THE WORLD!"

Так, Халіде, саме це ви і зробили.

ПІСЛЯІСТОРІЯ

Схоже, один з найкращих фінальних матчів "Березневого Божевілля" останніх трьох десятків років найбільше вразив "Чікаго": "Бики" задрафтували Елтона Бренда цього ж 99-го, а через рік двома піками поспіль (33-34) воз'єднали разом Воскюля і Ель-Аміна. Взагалі драфт 2000 важко назвати вдалим для легендарної франшизи: за цілих 7 піків, включаючи два високих, вони не вибрали жодної зірки, витративши 4-й вибір на Маркуса Файзера, а 7-й - на Кріса Міма. Не дивно, що у свій єдиний НБАшний сезон Ель-Амін (який став одноосібним лідером "Коннектікута" та набирав 16+5 у 99-00) допомагав "Булс" танкувати знову, після чого, "вигравши" їм Едді Каррі, транзитом через Д-Лігу та Туреччину приїхав до Маріуполя і став суперзіркою "Азовмашу" Рімаса Гірскіса (і встиг побувати у "Будівельнику").

Цікаво, що Ель-Амін - не останній розігруючий маріупольців, який має у своїй історії легендарні моменти в університетській кар'єрі і "Божевіллі" загалом, але про це, можливо, наступного разу (*єхидна посмішка*).

Джейк Воскюль затримався в НБА довше, оскільки він ще застав еру центрових, де габарити були головнішими за скіли. За 9 сезонів він змінив 5 франшиз і завершив у "Торонто" у 2009-му.

Топ-зірка цієї команди і найкращий гравець Фіналу Чотирьох-1999 (з 27 очками і 7 підбираннями) - Ріп Хемілтон - став зіркою і в НБА. Його кар'єра у Асоціації з відривом найуспішніша серед усіх його студентських партнерів. Чемпіон-2004 у складі "Детройта", триразовий учасник All-Star Game, найвпізнаваніша маска "нульових" - це все Ріп і його фірмова гра на середній дистанції. Баскетбол початку ХХІ-го століття був ідеальним для його гри.

До речі, кілька слів про двох інших гравців тієї стартовой п'ятірки. Кевін Фрімен пограв майже на всіх континентах, де присутній баскетбол, крім Африки, і в даний час працює асистентом головного тренера у рідному університеті. Таким чином, у нього недавно з'явився вже третій чемпіонський перстень, здобутий у Сторрсі: 1999 - як гравець, 2014 - як директор з баскетбольних операцій (стандартна посада в NCAA), та 2023 - вже як повноцінний член тренерського штабу. Можливо, у майбутньому вже переможе як головний тренер?

А ось Рікі Мур у 2005 році переїхав до України разом із Ель-Аміном і рік провів у складі тодішньої третьої сили нашого чемпіонату - южненського "Хіміка"! Отже, відразу половина лідерів "Коннектікута" спробувала свої сили в українській Суперлізі. З недавніх пір Мур очолює шкільну баскетбольну команду у штаті Північна Кароліна.

P.S. Цікавий прикол: наступний чемпіонський титул "Коннектікут" здобував також у боротьбі з "Дюком" у Фіналі Чотирьох - але цього разу у півфіналі. Зірковий матч завершився з рахунком 79:78 на користь "Хаскіс", за яких виблискували вже Бен Гордон, Емека Окафор, Джош Бун та з лавки підключались Чарлі Віллануева та Хілтон Армстронг. Після перемоги над Луолом Денгом, Крісом Дюхоном, ДжейДжеєм Редіком та Шелденом Вільямсом вже було точно зрозуміло, що чемпіон був визначений в цій півфінальній парі. У "Джорджії Тек" з Уіллом Байнемом та Джарретом Джеком не було особливих шансів. А от наступні два чемпіонські титули будуть відібрані у інших мастодонтів: "Кентуккі" Джона Каліпарі.

ФОТО: ROBERT DEUTSCH, EZRA SHOW, UNIAN.net, NCAA.com, thesportsfanjournal.com, pinterest.com