Коли гарний результат - недостатній. Про збірну України на Євробаскеті

Tribuna/Баскетбол/Блоги/DreamBigger/Коли гарний результат - недостатній. Про збірну України на Євробаскеті

13 вересня 2022, 13:10

Коли гарний результат - недостатній. Про збірну України на Євробаскеті

Позавчорашньою поразкою полякам збірна України Айнарса Багатскіса з величезною вірогідністю припинила своє існування.

Айнарс не сказав, що залишає збірну прямо, але сама по собі туманна відповідь латвійця на прес-конференції і її тон схиляють мене до того, що вже у листопаді, на матч відбору на Кубок Світу з Нідерландами головну команду країни виведе новий тренер.

Я дуже давно не писав про баскетбол, але тут стільки всього відбулося, що набралося багато приводів висловитися.

Все, що я хочу сказати варто розділити на дві частини. Перша - матч з поляками, більш очевидна - ми всі все бачили. Друга - цей Євробаскет загалом, там більше тексту і цифр. Якщо комусь не сподобається прочитане і ви змарнували час - перепрошую наперед.

Польща.

Неприємно програвати в статусі фаворита. Так, ми були фаворитами у цій грі і не лише у букмекерів - абсолютна більшість людей в середині баскетболу, з якими я спілкувався, були впевнені, що ми маємо перемагати сусідів.

Багатскіс не раз говорив, шо баскетбол це гра помилок. Гра з поляками вкотре довела небезпідставність цієї тези. Як у кожному подібному матчі, тут можна було знайти з десяток причин поразки.

Зафіксуємо одразу - ні, це були не втрати. Їх ми зробили лише 11, і це найменше на турнірі, якщо брати за дужки виграний в одні ворота стартовий матч проти відверто слабкої Британії. Для порівняння, італійців ми здолали з 17 втратами, а Естонію з 15.

Найбільша, одночасно і найбанальніша причина поразки - ми не влучили купу вільних кидків. Поляки влучили. Купу, і не лише вільних. Важливо зазначити, що поляки саме свідомо запакували центр і віддали нам фланги для дальніх кидків. Але ми забили 26,5 % триочкових, а вони 36,7% своїх. В цих цифрах у значній мірі наша поразка, і це ніяке не спрощення.

Коли твій головний шутер в поки що найважливішому матчі свого життя дає 0 з 8 дальніх - це не прикро. Це боляче.

Інша, дуже вагома причина - ми не втримали лідерів. Хоча ми прекрасно знали, кого нам слід стримувати передусім - Слоутера та Понітку. Перший забив нам 24, другий 22, але додав до них 6 передач та 9 підбирань.

Тут проти нас зіграли одразу два фактори, і обидва стали наслідками тренерських кадрових рішень.

Перший - втома Близнюка. Богдан увесь чемпіонат працював індивідуально проти лідерів суперників, грав по 30 хвилин на паркеті в цілому і далеко не був гравцем однієї сторони майданчика, граючи лише у захисті. Якщо граєш так - неможливо стати найкрашим асистентом команди. Так от до гри з поляками Богдан вже дуже стомився. Від того програні мікроепізоди, від того необов'язкові втрати, від того, як наслідок - фоли. Перше половину Богдан відзахищався проти Понітки чудово - поляк мав 2 з 10 з гри. В третій чверті, коли форвард “Будівельника” схопив два фоли і присів - Понітка розігрівся. І не охолов до самого кінця гри, ставши головним героєм кінцівки. В тому числі, і через недостатньо гарний захист того таки Близнюка, який вже мав чотири персональні і не планував йти відпочивати.

Власне, коли Богдан сів постала друга проблема. У нас був брак гравців на 1-3, які могли б захиститися одночасно проти Ей Джея (191 см) та Матеуша (197 см). Так, з американцем часто працював Іван Ткаченко - найатлетичніших гравець нашої команди, але для Івана це був взагалі перший турнір високого рівня. На відміну від тих же Санона та Близнюка, Ваня навіть у турнірах типу Кубка Європи ФІБА помічений раніше не був. Так, у нас ще був Санон, але Іссуф, як ми пам'ятаємо, отримав пошкодження під час гри. А тому і зіграв менше часу, ніж міг (лише 21 хвилину), і в різкості рухів природно втратив.

Тут би дуже згодилися такі хлопці як Павло Крутоус і особливо Олександр Липовий, але про це трошки далі. До речі, Багатскіс після матчу зазначав, що Слоутер та Понітка забили менше 50% кидків. Все ніби і так, але тут важливий таймінг. Їх кидки припадали на дуже важливі відрізки.

Ще одна важлива штука - підбирання на своєму. Тут після повернення команд з роздягальні був бардак, і про це треба говорити прямо. Якщо в першій половині все було окей, то в другій почалася вакханалія. Чому - сказати справді дуже непросто. Їх програвали і Пустовий, і Лень, і Бобров і Герун. Слава Бобров сказав після гри - “Вочевидь вони сьогодні більше хотіли перемогти, ніж ми.” Тут можна лише сподіватися, що це емоційні моменти, і насправді Слава так не думає. Не може бути, щоб наші хотіли менше.

Якщо чесно, у мене абсолютно неприємні відчуття з приводу суддівства в цьому матчі (епізод, коли суперник врізається Боброву в обличчя головою - що це було?), але воно не було прям вже катастрофічним, і точно зіграло мешу роль, ніж наведені вище факти. Коли один твій лідер відіграє свій найслабший матч на турнірі, інший хибить всі 8 дальніх спроб а третій отримує пошкодження вже по ходу матчу - яка вірогідність, що твоя команда забере таку гру? Так, Бобров відіграв розкішну першу половину, але що в цей вечір грало не проти нас?

Можна покопати далі і резонно запитувати себе та Багатскіса, а чому, власне, лише 11 хвилин відіграв Володимир Герун, але це вже ротаційні деталі, яких можна знати у кожного тренера по 5 за кожну гру і на які той же Айнарс може легко мені відповісти в стилі “тому що ми і так забили 42 очки проти їх 34 з фарби”. До того ж, це лише проблеми Володимира, що він зібрав 2 фоли за 4 хвилини на початку поєдинку.

Чи могли ми забирати цей матч навіть при всіх цих проблемах? Та звичайно. Забий Михайлюк хоча б один дальній кидок. За 20 секунд до кіцня гри мали лише 2 очки відставання. Вдумайтесь, хоча б один! А тут ще 2 з 8 у Івана Ткаченка, та 0 з 3 у Лкашова. Вірогідно, варто було посадити Ткаченка, який нічого не влучав, але хто б тоді працював з вищезгаданими лідерами поляків?

Десь судді могли б не дати фол просто за присутність наших поряд з шутером поляків, десь на рівному місті б втратив рівновагу Свят (що у хлопця з кросівками взагалі?), десь поляки б не забили черговий шалений через руки - ми б зараз хвалили хлопців не лише за самовіддачу, а й за результат. Так, до речі, по самовіддачі - 100 зі 100. Молодці. Навіть Лень виглядав дуже агресивно в нападі, чи не вперше за весь турнір.

Багатскіс не сказав цього, адже це виглядало б як виправдання, але я можу - на додачу до пошкодження Іссуфа, двоє наших гравців позавчора грали на знеболювальному.

На жаль, це був не наш день.

Євробаскет

Переходячи до пісумків Євробаскету в цілому, варто одразу зазначити, що ще до матчу з поляками ми мали хороший результат. Хтось скаже, шо це “стелення соломки” під гравців і тренера, але це просто факт, від якого далі треба відштовхуватися.

Так от, визначишись з цим перейдемо до якості гри. Перед чемпіонатом наші найбільші побоювання, принаймні мої, стосувалися трьох речей.

Страх перший - шалена кількість втрат. Протягом літа у нас двічі були матчі з втратами в районі 20. Очевидно, це зводило на нівець усі наші старання та успіхи в решті компонентів гри. В Ісландії ми зробили 25 втрат, з них 5 було в пасиві Михайлюка. Будемо відверті - значна кількість з інших 20 сталася через поганий таймінг Свята. Власне його психологічна стійкість може йти і окремим пунктом, але не буде.

Страх другий - ротація бігменів, їх зіграність між собою та поєднаність на паркеті в різноманітних п’ятірках.

Страх третій - емоційний стан. Ми інколи примітивізуємо спортсменів, думаючи, що вони - якийсь окремий вид людей, які тільки і знають, що грати в свої баскетболи/футболи/волейболи, але в реальності у них все точно так само, як у нас. Хтось, читаючи про ракетинй удар по Дніпру чи Харкову лише каже собі під ніс “рузьке не люди”, і забуває про це до вечора. А хтось скролить стрічку новин при кожній вільній нагоді - це надто індивідуально. Перед командою стояла дещо парадоксальна задача: хлопці мали і одночасно абстрагуватися від негативу, і в той же час відчути всб історичність моменту. Його винятковість і важливість.

Отож, про страхи по черзі. Точніше, про те, в що вони матеріалізувалися.

Втрати.

З втратами все було цілком прийнятно. Наші 12 торноверів за гру це лише 12 місце з кінця, і це просто дитячий садок у порівнянні з 14,3 у Хорватії чи, тим більше, 15,8 у Франції. Інші Учасники Топ-16 Литва та Фінляндія мають відповідно 13,8 та 12,7 втрати за гру.

Персонально і Святу Михайлюку вдалося взяти себе в руки. Сумарно лише 5 втрат проти Італії, Греції та Естонії - ми могли лише мріяти про таке у матчах кваліфікації та літніх контрольних зустрічах. Михайлюк завершив чемпіонат з 2,2 втратами за гру. Для його ролі на майданчику, величезної кількості часу на м’ячі це не просто небагато, це взагалі гуд. На 100% переконаний, що якби Свят грав по сезону, команді б не довелося місяць його реанімувати як впевненого у собі басккетболіста.

По турніру:

9 втрат проти Британії
15 втрат проти Естонії
17 втрат проти Італії
12 втрат проти Греції
13 втрат проти Хорватії
11 втрат проти Польщі

Могло бути краще, але це точно не було нашою найбільшою проблемою.

Ідемо далі - бігмени.

От тут все погано. Чи норм? Чи навіть добре. Нічого не ясно.

Олексій Лень автоматично отримує респект за те, що приїхав і допоміг. Безумовну подяку. Але він приїхав пізно, виглядав важким, трошки апатичним, і на мій суб'єктивний погляд, проявив достатню агресію лише в останній грі з поляками. Так, у нього цілком гарна статистика для його 20 хвилин на паркеті (8 очок + 6,7 підбирань + 1,2 блока), він влучив аж 46,6% дальніх, але в жодній грі ми не можем сказати собі, що бачили, як Олексій зробив різницю. Що ці 4 роки ми чекали не даремно. Як на мене, це цілком собі парадокс, але Олексій всі ці цифри набирав виключно на класі, без особливої пристрасті. Легко може бути, що я просто помиляюся або чекаю від нашого центра забагато. Але мені так здається. І думаю, що сталося це через те, що Олексій просто не відчув, що це на 100% його команда. Пауза в 4 роки - це дуже багато.

Артем Пустовий став одним із головних розчарувань особисто для мене. Не лише тому, що я люблю Артема і мені тупо прикро, тут все глибше. Перше - у мене перед очима Євробаскет-2017, де Артем відіграв просто шикарно. Друге - у мене є стійке відчуття, що Артем в цьому винен мінімально. Весь турнір мені хотілося крикнути Пустовому через монітор щось на зразок “Мужик, чому ти розгублений? Кого тут треба поважати? Ти 5 років виступаєш в Іспанії, ти три роки грав в Барселоні!. Розслабся і граю свою гру."

Артем виглядав як гравець, який не до кінця розуміє свого місця у команді, сильні сторони якого не використовують. І, власне, для розгубленості Артема були передумови. До Євробаскету збірна то грала високі хеджи, то ні. То грали зміни, то ні. То Артем виходив у старті з Олексієм і більше діяв як четвертий, то виходив з ним і грав більше як п’ятий. В якийсь час в ротації там був навіть Дмитро Скапінцев. В принципі і так Артем влучив 65,4% - його просто необхідно було загравати частіше.

Власне, проблеми Боброва, як на мене, дуже схожі з проблемами Пустового. Слава, знову таки, на мій суб’єктивний погляд, разом з Ленем та Пустовим є одним із 5-6 найкращих українських гравців в принципі, але до Євро він підходив як 4-5 бігмен своєї команди. Я не раз чув від людей, які працювали з Бобі, що він має такий психотип, який потребує значної віри у свою персону і періодичного схвалення. Так, нам всім це потрібно, знаю. Але коли це є у Слави - він готовий не грати, він готовий розвалювати кабіни.

Мені здавалося, що лише в останніх двох матчах турніру Слава знайшов себе. Для цього знадобилося зменшення ігрового часу у Геруна, повна відсутність його у Скапінцева. А ще, зміщення акцентів у нападі. Бобров у Багатскіса суттєво збільшив кількість та якість дальніх кидків. В іграх з Хорватією і Польшею Слава влучив 5 з 8 триочкових.

Володимир Герун це людина, до якої притензій важко придумати в принципі. Максимально якісний дебютний чемпіонат від вихованця “Дніпра”. Третій за підбиранням, четвертий за ефективністю, височенні 73,1% з гри, лише 1,0 фола за матч. Ми не чекали від Геруна того, шо чекали від Леня, тож його гра могла тільки порадувати, і навряд чи засмутити. Володимир тримав свій досить високий рівень.

Дмитро Скапінцев на оцінку награти не встиг. Так, він гарно увійшов в матч проти Греції, зробив низку корисних дій, але загалом його поява була продиктована банальною необхідністю стати живою силою у фарбі проти Янніса. Проти Британії він вийшов тоді, коли все вже було зроблено, але ритм спіймати не встиг.

Скапінцев, поза всяким сумнівом - майбутнє нашої збірної. Не лідер, але точно один із ключових центрових на найближчі 3-5 років. Але на цьому турнірі він виконував роль туриста, займаючи місце умовного Липового/Крутоуса/Кравцова/Петрова. Як колись двічі, спочатку у Майка Фрателло, а потім ще й у Євгена Мурзіна таким же туристом був Артем Пустовий. Це не круто, але так було.

Ніби як Євробаскет точно вдався лише Геруну, так? Але тепер давайте спробуємо розібратися, як вони всі разом награли у тих показниках, які є традиційно хлібом бігменів - підбирання, блоки, та кидки з трисекундної зони конкретно.

Підбирання: 37,5 за гру (6 місце на Євробаскеті)
Блок-шоти: 3,7 за гру (4 місце)

Наші очки з фарби:

VS Британія: 38 на 20 на нашу користь
VS Естонія: 44 на 22 на нашу користь
VS Італія: 48 на 30 на нашу користь
VS Греція: 36 на 46 на користь греків
VS Хорватія: 24 на 36 на користь хорватів
VS Польша: 42:34 на нашу користь

Ми забили більше з фарби, ніж суперник у 4 з 6 зустрічах. Тобто в нас 38,6 очка з фарби у середньому за гру проти 31,3 очка у суперника.

Це все приводить нас до дуже дивного висновку, що окремо хлопці не завжди могли себе реалізувати, але статистично Україна на цьому Євробаскеті була досить виликою силою в трисекундній та на щитах.

Якщо ми вирішимо залишити в спокої конкретно бігменів і глянемо більш широкий контекст, то там теж є багато цікавого. Наприклад, у скількох матчах з шести ми набрали більше у швидких відривах - у 4 з 6 випадків. В тому числі за нами в цьому компоненті лишився програний поєдинок з поляками.

По матчам:

Україна - Британія - 17:4
Україна - Естонія - 17:5
Україна - Італія - 18:12
Україна - Греція - 8:18
Україна Хорватія - 8:17
Україна - Польша - 23:17

Тож у швидкий баскетбол, який так люблять усі тренери світу, ми ніби як теж грали цілком непогано. Якщо глянути на точність двоочкових кидків то там цифра в 57,3 %, і це дуже високе 6 місце на турнірі. По асистам, навіть при наявності Михайлюка з м’ячем на точці ми теж були в повному порядку - 20,2 за гру, і це 7 місце.

Тепер про те, чи вдалося збірній відчути момент.

Як на мене - цілком. Справа не в тому, що ми виграли 3 матчі і виконали задачу мінімум, обігравши Італію в Мілані, і все таке. Ні. Я, як раз розумію розпач вболівальників від поразки полякам саме тому, що теж вважаю, що наша збірна сильніша. Цифри доводять те саме.

Мова саме про те, як проходили ті матчі, які ми програли. Ми до кінця боролися за перемогу з Хорватією Богдановіча, Хезоньї, Шаріча та Зубаца. Ми були нічим не гірші, а по чесноку і краще збірної Греції, як команда проти команди. І тут вже нічого не зробиш, що Янніс має не українських паспорт. Менше ніж півроку тому у фінальній серії НБА Адетокунбо в 6 матчах набирав 35.2 очка + 13.2 підбирання + 5,0 передач. Чого б нам варто було дивуватися, його 41 очку і 9 підбиранням проти України?

Збірна билася, збірна не здавалася, і навіть коли багато хто з нас вже хотів вимикати матч з Полшею при 7 очках відставання, збірна повернулася в гру і могла вигравати матч, або принаймні переводити в овертайм. Це було питання одного влучного кидка.

Атмосфера на лавці, атмосфера на прес-конференціях, все виглядало саме так, як воно мало бути.

Прихована загроза.

Був, проте, ще один момент, якому ми всі приділяли незаслужено мало уваги. Тобто занадто мало хвилювалися тому факту, що у ростері команди взагалі не було високих та досвідчених снайперів, які стабільно влучали по сезону в якому-небудь сильному турнірі земної кулі.

Я не хочу знову переповідати історії про Свята і НБА, я лише нагадаю, що цього року Михайлюк, наша головна надія в атаці, реалізував 30,6%, дальніх, виконуючи 2,4 спроби за матч.

Це досить смішно навіть проговорюват в голос, але нашою найбільш стабільною опорою тут був Іван Ткаченко і його вибірка аж із 6 матчів у відборі на Кубок Світу, де він налив 42,9 % при 3,5 спробах. Так, це лише 6 ігор, але ми побачили, що Іван не боїться кидати, і принаймні розуміли, що завдяки стрибку та довжині рук форвард зможе знаходити собі нагоди.

На початку літа стало остаточно схоже, що Ілля Сидоров свій кураж у збірну поки не переноситиме, і загалом у відборі Кубку Світу він у 8 іграх влучив лише 24,0% триочкових при 3.1 спробах за матч.

Денис Лукашов роками був одним із найстабільніших відкритих шутерів збірної, мав скажені 44,6% триочкових в Суперлізі, дав 42,9% (при 3 спробах) точності у відборі на Кубок Світу, проте його історія це апріорі не історія про створення кидка для себе. І так, він, як і Сидоров, не має і 190 см зросту.

Санон дуже упевнений у собі, але надто нестабільний (29,1% в Суперлізі і 15,4 % у відборі на Кубок Світу), а Близнюк звик кидати лише вільні і з кутів. Словом, обидва - явно не ті баскетболісти, яким хочеться довірити дальній кидок, а тим більше після ведення.

На груповому етапі Михайлюк влучав чудово, а виключенням стала лише гра проти Греції, де Свят дав 1 з 5, і навіть так він завершив груповий етап з 14 влучаннями з 33 спроб. Таким чином Україна виходила до плей-оф з цілком непоганим показником в 34,8%. Не крутим, але прийнятним, особливо з огляду на те, що Санон, Лукашов, Зотов і Близнюк не влучили надто багато, а особливо в перших іграх.

Але коли Свят провалився проти поляків, його тут же підтримав його колишній одноклубним з Черкас. Тут і зіграв брак досвіду Ткаченка, який спочатку поклав дві в кошик, але в цілому дозволив собі аж 8 триочкових спроб, влучивши лише ті самі дві. Багато довелося прочитати, що Україна сама збилася на триочкові. Вірогідно, це не так далеко від правди.

На виході на Євробаскеті-22 у нас залишається в історії цифра в 33,1 %. Це 17 місце серед 24 команд. Але чорт з нею, тією цифрою. Куди прикріше, що звідки брати нових шутерів під національну команду в цій ситуації - не ясно. Ще 4 роки тому у нас були Гладир, Кольченко, Мішула, Пустозвонов, Кобець, Отверченко. Хто з них зможе допомогти збірній стабільними трійками зараз? Що зі своїми кар’єрами зробили Отвера та Кобець? Коли востаннє стабільно влучав Мішула? Тут справжня біда.

Висновки.

Висновок такий - ми провели крутий Євробаскет і повністю заслуговували бути серед 8 найкращих команд Європи.

Якщо ви дочитали до кінця, то напевно думаєте, що я усе спрощую до валживості триочкових і надто зарився у цифри. Але, друзі, цифри точно допомагають краще осмислити те, що побачено очима і пережито серцем.

Чудово розумію, що більшості не хочеться читати всі ці аргументи. Справді, набагато легше сказати, що це Айнарс Багатскіс зробив свою роботу погано, а от Степановський, Плєханов, Большаков, Гінзбург, Поцеко чи Трінкьєрі (підставте потрібне прізвище) впоралися б краще і 100% обіграли б поляків.

На жаль, все трохи складніше. Ми ж розуміємо, так, що ми не стали сильніші за сербів, тому що Італія, яку ми перемогли їх пройшла? І не стали раптом командою двору, бо не виграли поляків у статусі фаворита. Можливо, якби для 9 з 12 наших гравців це був не дебютний Євробаскет, якби їх клубні кар'єри не обірвалися в лютому, якби Михайлюк і Лень мали в своїм клубах ролі Марканена чи Вагнера, то ми б отримали на один фол менше, влучили б на один дальній більше, вчасно віддали б ту передачу, якої забракло для того самого успішного швидкого відриву. Баскетбол і його результат це сукупність сотень факторів, але ви і так в курсі…

Як у вболівальника, у мене до головного тренера, по-суті, лише дві претензії.

Перша - він не зміг повністю адаптувати Михайлюка в командну гру і більшість часу Свят грав в режимі “рятувальника вітчизни”. Так, я розумію причини. Так, я сам вище описав брак снайперів у ростері і значний прогрес Святослава на цьому шляху. Але мені справді здавалося, що у нас Михайлюк був чимось окремим від команди. Я не знаю, чи можливий був інший сценарій. Правда, не знаю. Точно знаю, що Свят дуже хотів допомогти і робив це, так як міг та умів. Не можна просто так взяти, і не граючи нормально рік приїхати і тягнути збірну на чемпіонаті Європи. Він спробував, і моментами в нього навіть чудово виходило. Так, нічого не влучив у найважлившій грі. Для більшого - треба стабільна ігрова практика по сезону. Тут без сенсацій.

Друге питання до головного тренера - це Дмитро Скапінцев, як вільний слухач Євробаскету. Решта речей надто дрібна, щоб про них тут згадувати.

Тим більше, були речі, які подобалися от прямо дуже сильно. Серед них наша широка ротація, про яку теж говорили незаслужено мало. Багатскіс в інтерв’ю ФБУ попросив вибачення у Зотова та Скапінцева за те, що вони грали досить мало, але 10 гравців постійної ротації це дуже і дуже багато. У Польші та Хорватії 4 гравці не грали і 10 хвилин у середньому. У естонців та ітілайців по 3 таких гравці, у нас - лише Зотов. Навіть Скапінцев, який вийшов двічі, грав понад 10 хвилин у середньому.

А ось очки наших запасних по турніру, у порівнянні з нашими суперниками. Різниця вражаюча:

Україна - Британія - 37:22
Україна - Естонія - 33:26
Україна - Італія - 47:20
Україна - Греція - 41:26
Україна - Хорватія - 23:32
Ураїна - Польша - 53:17

Тож я хочу подякувати цій команді і загалом всьому тренерському штабу. Це був дуже емоційний Євробаскет. З драмою, розчаруваннями, радістю, купою данків, блоків, шикарнии тайм-аутами! Всього цього було в достатку.

Максим Міхельсон вже тренер з іменем та досвідом, як мінімум для України. А от Микола Кірсанов та Олексій Рубан лише почали писати свою історію, і цей чемпіонат точно буде її суперяскравою сторінкою. Окей, я теж краще хотів би побачити на лавці замість них біля Айнарса Віталія Степановського та Валерія Плєханова, але так вони б не отримали цей безцінний досвід. Я справді радий за них як за людей, та фахівців.

Я хочу подякувати за цей турнір Денису Лукашову - найкращому розігруючому десятиріччя в українському баскетболі. Для Дениса це з величезною вірогідністю останній Євробаскет. Йому 33, і на жаль, його єдиний Євробаскет як основного розігруючого на м’ячі був у 2017. Його він провів блискуче. Мені дуже бракуватиме Лукашова на паркеті.

Очевидно, що я окремо дякую Айнарсу Багатскісу, з яким завжди цікаво і драйвово. Це моя улюблена збірна з великим відривом, навіть без мого улюбленого центрового в ній. І, так, я переконаний, що він мав бути на цьому турнірі.

Ще раз, дякую, команда!

Особисті номінації: