Найекзотичніші учасники баскетбольного ЧС: шокували топів у відборі (особливо дісталось Аргентині), а тепер дивуватимуть світ
Щонайменше власною присутністю на головному турнірі року.
Вже 25 серпня у Манілі стартує черговий чемпіонат світу з баскетболу, який разом із Філіппінами прийматимуть Японія (острів Окінава) та Індонезія (Джакарта).
Титул найсильнішої збірної світу на азійській першості захищатимуть іспанці – вони, як показав минулорічний Євробаскет, залишаються надпотужною силою і без братів Газоль та Ріккі Рубіо (зірковий плеймейкер вже відновився після травми коліна, що забрала у нього попередній сезон, проте несподівано вирішив призупинити професійну кар’єру через психологічні проблеми).
Але знайомитись із учасниками турніру ми почнемо не з його головних інтриг чи найбільших зірок (їх, до речі, цілком реально перерахувати на пальцях однієї руки – кількість відмов через травми та особисті причини перетнула усі можливі та неможливі межі), а з команд-андердогів. Яких або ніхто взагалі не чекав на цьому чемпіонаті, або які зберуть навколо себе максимальну увагу публіки – тож додаткова інформація про них вам точно не завадить.
Отже, поїхали – п’ятірка найбільш екзотичних збірних-учасниць чемпіонату світу за версією баскетбольної редакції Tribuna.com.
Філіппіни
Кваліфікувались як господар першості
Беруть участь у ЧС всьоме в історії, найкращий результат – бронза у 1954 році
Група: Італія, Домініканська Республіка, Ангола (А)
Філіппінці – нація на баскетбольній мапі не нова, але говорити про них в контексті топових змагань національних збірних почали лише в останнє десятиріччя. Причина – просто-таки шалене зростання популярності гри з м’ячем у відносно великій за кількістю населення (понад 100 мільйонів) острівній державі. Пропустивши вісім ЧС поспіль на стику тисячоліть, Філіппіни пройшли відбір у 2013-му, ставши другими на континентальній першості – і з того моменту постійно нагадують про себе. Якщо не результатами (а з ними складнувато – з останніх десяти поєдинків на чемпіонатах світу команда виграла один), то як мінімум високим рівнем проведення регіональних змагань та грандіозним рівнем локального інтересу до них.
Саме завдяки цьому ФІБА й віддала філіппінцям левову частину ЧС-2023 – поєдинки плей-оф першості та фінал прийматиме саме Манільська агломерація. Фішкою чемпіонату має стати новий рекорд відвідуваності турнірів національних команд: яким саме він буде, зараз сказати складно, але його точно встановлять на 55-тисячній арені у передмісті філіппінської столиці. Планувалося, що вона прийматиме усі зустрічі збірної-господарки та вирішальні поєдинки на виліт, однак зіграють там у підсумку всього лише два матчі – і обидва вже у перший день чемпіонату (Італія проти Анголи у поєдинку-відкритті та зустріч між Філіппінами і Домініканою). Усе через логістичні проблеми: під час тестових заходів виявилось, що місцева транспортна інфраструктура просто не в змозі витримувати рух сотень тисяч вболівальників, не паралізуючи логістику, а часу перебудувати її повністю вже просто не було.
Але цікава філіппінська збірна далеко не лише статусом господарки чемпіонату. Зазвичай це дисциплінована банда (у 60-річного тренера Чота Реєса, який з перервами працює з командою з 2005 року, інакше не буває), якій для успіху не вистачає двох речей – зіркової сили та габаритів на усіх позиціях. Першу острів’яни нібито вирішили натуралізацією Джордана Кларксона, яку готували багато років – його не вийшло зареєструвати як доморощеного виконавця завдяки тому, що матір захисника «Юти» народилася на Філіппінах (не отримав паспорт чи будь-який інший офіційний документ до досягнення 16-річного віку, як того вимагають правила ФІБА), однак перспектива залучити далеко не останню людину з НБА виявилася цікавішою за необхідність витрачати на американця єдиний легіонерський слот. Тож другу доведеться крити тим, що є – Япетом Агіларом та Джунмаром Фаярдо, які грали ще на іспанському ЧС-2014, та місцевим проспектом Каї Сотто.
З 21-річним Сотто, чиї габарити дійсно вражають (221 сантиметр зросту) свого часу вийшла доволі прикра історія. Він мав стати одним із перших хедлайнерів проекту G League Ignite, з якого вийшов, наприклад, третій пік останнього драфту НБА Скут Гендерсон, але так і не зіграв за команду Ліги розвитку жодної хвилини – спочатку через виступи за національну команду, а потім через пандемію ковіду. Але контракт офіційно був вже укладений – тож бігмен втратив можливість претендувати на спортивну стипендію у коледжі і два останніх сезони провів у чемпіонатах Австралії та Японії. Влітку 2023-го Каї зіграв 13 хвилин за «Орландо» у Літній лізі НБА, ставши першим представником своєї країни на цьому рівні – і тих хвилин вистачило, щоб десятки тисяч філіппінських вболівальників вивели Сотто у топ трендів твіттера (що ще раз доводить, наскільки баскетбол в країні зараз популярний).
Ще один цікавий момент, повз який ми просто не можемо пройти – готуватися до домашнього ЧС філіппінці почали двома товариськими матчами зі збірною України U-20, яка під керівництвом Дмитра Забірченка потім здобула бронзу Євробаскета у дивізіоні Б. Обидві зустрічі команда Реєса виграла, але за відсутності Кларксона та ще кількох представників основної ротації обидві вони були достатньо близькими (84:74 та 70:61).
Південний Судан
Кваліфікувались як переможець групи африканського відбору (11 перемог у 12 матчах)
Беруть участь у ЧС вперше в історії
Група: Сербія, Китай, Пуерто-Рико (В)
Історія цієї збірної настільки дивовижна, що після завершення відбіркового циклу ми присвячували їй окремий великий матеріал (обов’язково його прочитайте). Якщо коротко, команда держави, що отримала незалежність у 2011-му після кількох десятиліть кровопролитної війни за незалежність, а перші офіційні баскетбольні матчі почала грати у 2017-му, дуже впевнено кваліфікувалась на чемпіонат світу з першої ж спроби – не в останню чергу завдяки колишній зірці «Чикаго» Луолу Денгу, який очолює місцеву національну федерацію і за необхідності виконує навіть обов’язки головного тренера.
До дебютної світової першості південносуданці підготувались дуже серйозно. Суттєво підсилили склад порівняно із кваліфаєром (влітку до команди приєдналися бігмен «Лейкерс» Веньєн Гебріел, колишній захисник «Філадельфії» та «Фенербахче» Маріал Шейок і чинний MVP Ліги розвитку Керлік Джонс у якості натуралізованого виконавця), не домовившись хіба що із Болом Болом. Сформували повноцінний тренерський штаб навколо Рояла Айві – асистент Іме Удоки у «Х’юстоні» працював з Південним Суданом на Афробаскеті-2021, де команда-дебютант дісталася чвертьфіналу, але у вдалому відборі на ЧС був задіяний лише епізодично через клубні зобов’язання (саме тому Денгу, власне, і доводилось бути головним). Зіграли якісні товариські матчі – зокрема, із просто міцними бразильцями та топовими австралійцями. І за вдалого збігу обставин цілком можуть стати одним із відкриттів чемпіонату: група в африканців не найскладніша, таланту та атлетизму достатньо – хіба що міжнародного досвіду трохи не вистачає.
Кабо-Верде
Кваліфікувались як третя команда групи африканського відбору (6 перемог у 10 матчах)
Беруть участь у ЧС вперше в історії
Група: Словенія, Грузія, Венесуела (F)
З одного боку, головна сенсація не лише африканського, а й всього світового відбору – у кваліфікації кабовердійці залишили без путівки на ЧС одного з двох домінаторів свого континенту, Нігерію (другий, Ангола, свою путівку без зайвих проблем забрав), ставши кількісно найменшою (трохи більше 500 тисяч населення) нацією, яка коли-небудь потрапляла у фінальну частину першості. З іншого, найкращий центровий і гравець захисного плану в одній особі серед тих, хто не грає в НБА – дворазовий і чинний чемпіон Євроліги у складі «Реала» Вальтер Тавареш завжди охоче приїздить до рідної національної команди, коли має таку можливість. Тож Кабо-Верде – несподіваний, екзотичний, але точно не випадковий учасник світової першості. Принаймні, не більш випадковий, аніж щасливчики європейського відбору грузини.
Напередодні історичного ЧС кабовердійці зібрали все найкраще, що у них є (з гравців, яких ви принаймні теоретично можете знати – 34-річний вінг Іван Алмейда із величезним досвідом виступів у непоганих європейських лігах типу французької чи польської), окрім плеймейкера Джеффа Ксав’єра – він завершив клубну кар’єру ще пару років тому, приїздив допомагати збірній у відборі, але на світову першість вирішив не готуватись. Однак отримали іншу проблему: чемпіонат світу у Японії – річ дуже коштовна, і всередині маленької острівної країни не знайшлося ані державних, ані приватних коштів на те, щоб повноцінно забезпечити делегацію.
Тож, наскільки б це складно не було уявити у 2023 році, замість акцентованої підготовки до ЧС баскетболісти та тренери зараз фактично займаються краудфандінгом – вони полетіли в американський штат Массачусетс, де мешкає чисельна кабовердійська діаспора, та беруть участь у найрізноманітніших публічних заходах, завдяки яким намагаються зібрати необхідну суму грошей. Що з цього вийде і наскільки після подібного досвіду буде готовий битися до останнього за кожен м’яч той-таки Тавареш, сказати складно, але тим цікавіше – якщо африканці за такої диспозиції примудряться бодай залишитися у боротьбі за вихід із групи до останнього туру (а певний клас у цієї команди є, тож теоретично це можливо), це буде просто-таки епічна історія.
Венесуела
Кваліфікувались як третя команда групи американського відбору (8 перемог у 12 матчах)
Беруть участь у ЧС вп’яте в історії, найкращий результат – 11 місце у 1990 році
Група: Словенія, Грузія, Кабо-Верде (F)
Так-так, одна з двох груп, що базуватимуться на Окінаві, точно подарує нам несподіваного учасника другого раунду, якого за інакшого підсумку жеребкування у топ-16 баскетбольних збірних світу об’єктивно не мало б бути. Бо грузинів до переліку екзотичних учасників ЧС ми не відносимо лише тому, що надто вже регулярно Україна із ними зустрічається і на чемпіонатах Європи, і у різноманітних кваліфікаціях – тож ми цю команду знаємо дуже добре (у лютому саме вона залишила збірну тоді ще Айнарса Багатскіса без путівки на турнір), але у глобальному масштабі це точнісінько такий же дебютант світової першості, як і Південний Судан з Кабо-Верде.
Венесуельський сюжет чимось нагадує історію праймової збірної Аргентини – не в тому контексті, що у цій команді зібрані таланти рівня Ману Жинобілі чи Луїса Сколи (навіть близько ні), а зіграністю та величезним спільним досвідом основної групи виконавців. Найбільшим успіхом місцевого баскетболу стала перемога на Кубку Америки у 2015-му, яка дозволила країні вдруге в історії та вперше у поточному сторіччі відібратися на Олімпіаду – і через вісім років рівно половина того золотого складу зіграє на ЧС-2023. Відсоток доїзду виконавців з попередньої світової першості, де Венесуела вийшла з першої групи, ще більш вражаючий – дев’ятеро з 12 виконавців потрапили у попередню заявку на цей турнір.
Яскравих чи взагалі просто якихось зірок у південноамериканської збірної немає – хіба що 30-річний форвард Майкл Каррера встиг побувати у кількох пристойних європейських командах («Бамберг», «Гамбург», «Гран-Канарія») і навіть провести сезон за фарм «Оклахоми» у Лізі розвитку, але й він розпочне новий клубний сезон у другому дивізіоні іспанського чемпіонату. Сила венесуельців – у взаєморозумінні, фізиці та хаслі, і навіть попри те, що це має бути одна з найбільш вікових команд ЧС-2023, їй цілком до снаги здивувати.
Якщо не вірите, ось вам доказ – поки ще чинні віце-чемпіони світу з Аргентини пропускають азійську першість саме через те, що програли відбір венесуельцям. А вирішальну перемогу у кваліфікації (у підсумку довелося рахувати різницю в особистих зустрічах) Венесуела взагалі здобула на майданчику суперника, у Буенос-Айресі. Привезла команді з Лукою Вільдозою, Ніколасом Бруссіно, Карлосом Дельфіно та Маркосом Делією 12 очок переваги, вдома програла прямому конкуренту вже навіть із Факундо Кампаццо цілком прийнятні «-3» – і спокійно готується до ЧС замість того, щоб відшкрібати себе з майданчика після зустрічі із багамським катком імені Хілда-Ейтона в олімпійському прекваліфаєрі.
Йорданія
Кваліфікувались як друга команда групи азійського відбору (7 перемог у 10 зустрічах)
Беруть участь у ЧС втретє в історії, найкращий результат – 23 місце у 2010 році
Група: США, Нова Зеландія, Греція (С)
Формально представництво азійського регіону на ЧС-2023 буде історично великим – одразу вісім команд з 32. Але не все так однозначно: через Азію на світову першість зараз відбираються Австралія та Нова Зеландія (вони навіть кваліфікаційними складами на дві голови сильніші за місцеві команди – впевнено забрали перші місця у групах, вигравши сумарно 19 поєдинків із 22), Філіппіни та Японія грали відбір як господарі і вийшли б за будь-якого результату, тому путівок на розіграш фактично було лише чотири. Дві забрали традиційні топи континенту, Китай та Іран (жереб закинув їх в одну групу, додавши згори ще й австралійців – якби не технічна перемога над Бумерз, які відмовились летіти в Тегеран, у іранців цілком могли б бути великі проблеми), а ще дві дісталися ліванцям та йорданцям.
Обидві країни у баскетбольному контексті – певна екзотика, але кейс Йорданії загалом – набагато цікавіший. По-перше, через групу: якщо ти їдеш на ЧС не вигравати медалі, а просто показати себе світу та перевірити власні сили на фоні топів, американці та греки у суперниках (хоча й далеко не найсильнішими складами, без лебонів, стефів та яннісів) – це саме те, що треба. По-друге, через головну зірку йорданської збірної – переможець Євроліги у складі «Фенербахче», кремезний центровий Ахмад Аль-Дваїрі, видав найкращий скорерський перформанс ЧС-2019 (34 очки проти Домінікани) і гарантовано матиме топову статистику й на цій світовій першості.
Третя цікавинка йорданської збірної – персона натуралізованого гравця. Маючи якісного доморощеного центрового, місцева федерація не стала шукати йому на допомогу якогось захисника із якісним триочковим кидком, а оформила паспорт ще одному представнику передньої лінії (принаймні у баскетболі за правилами ФІБА), форварду Рондею Холлісу-Джефферсону. Колишній стартер «Брукліна» вже два роки як вилетів з НБА та заробляє на життя у різноманітних екзотичних лігах – корейській, філіппінській та пуерториканській. Однак для цьогорічного, бідного на зірок, чемпіонату світу, це дуже гучне ім’я – а серед усіх натуралізованих баскетболістів більш статусним та впізнаваним є хіба що Кларксон.
Для того, щоб претендувати на вихід із групи, Йорданії потрібно буде вже у стартовому турі чемпіонату перемагати Грецію – у це не віриться від слова «зовсім». Але якщо матимете таку можливість, увімкніть цей матч (або якийсь інший за участі азійської команди) – бо де ще у 2023 році ви побачите на майданчику одночасно п’ятьох гравців із написом Jordan на ігрових майках?
Ще трохи екзотики
Грузія – один з двох (разом із Латвією) дебютантів ЧС від Європи. Зібрали найкращий склад із Шенгелією, Шермадіні, Мамукелашвілі, Бітадзе та Макфадденом і точно будуть боротися.
Кот-д’Івуар – запалювали в африканському відборі, але у підготовці щось пішло не так: Мо Бамба, попри всі вмовляння, не доїхав, натуралізований американець Алекс Пойтресс не потрапив до попередньої заявки, тож грати «слонам» буде особливо-то й ніким. Єдине, що є більш-менш цікавого у цій команді – персона головного тренера, серба Деяна Прокича, який на початку власної кар’єри встиг попрацювати у системі БК «Київ».
Єгипет – головною домінантою африканської кваліфікації був Тавареш, а от другим найкращим бігменом несподівано виявився 31-річний Ассем Мареї. В особистих зустрічах переграв і Горгуя Дьєнга, і Салаха Межрі, залишивши нібито більш статусні Сенегал з Тунісом за бортом ЧС.
Ліван – один з найвідвертіших аутсайдерів чемпіонату, якому не надто допоможе навіть натуралізація ексгравця «Голден Стейт» Омарі Спеллмана (цікаво, чи причетний до неї Стів Керр, який народився та провів дитинство у Бейруті?). Як і в Йорданії, потужна група на старті – Канада, Франція та Латвія – із нулем шансів на прохід далі.
Чорногорія – до Кабо-Верде саме чорногорці володіли статусом найменшої за населенням країни-учасниці баскетбольного ЧС (вперше кваліфікувалися у 2019-му, залишивши позаду Україну), а тепер відібралися на турнір вдруге поспіль, що для 600-тисячної країни вже слід вважати крутезним досягненням. Але Вучевич, Дублевич, Симонович та Кендрік Перрі на місці, перша група цілком робоча (Мексика, Єгипет та Литва), тож цілком можуть догратися й до зустрічі з американцями у другому раунді.
Мексика – повертаються на ЧС після дев’ятирічної відсутності, але із тими ж самими дійовими особами. 37-річний Пол Столл, 33-річний Пако Крус та 34-річний Хорхе Гутьєррес (47 матчів в НБА за «Бруклін», «Мілвокі» та «Шарлотт» у затерті роки) – в принципі, все, що є у місцевому баскетболі. Для більш сильного відчуття ностальгії не вистачає лише Густаво Айона, але дворазовий чемпіон Євроліги з «Реалом» вже завершив кар’єру.
Фото: World Cup 2023 Qualifiers / FIBA
