Крики тренера та батьків, фаєр-шоу на трибунах і запізнення бокового арбітра: як я сходив на матч дитячого футболу
Ретро-історія довоєнного дитячого футболу в Києві.
***
У червні 2021 року мені вдалось побувати на святошинському стадіоні «Темп» у столиці України та переглянути матч юнацьких команд «ДЮСШ-26» і «Динамо» Ю13. Вони зустрічались в рамках чемпіонату Києва з футболу.
Для мене це був перший досвід відвідування матчу в якості репортера та журналіста від одного з столичних видань, яке зараз вже не функціонує. І вже тоді я звернув увагу на величезні проблеми в нашому дитячому футболі.
Матч команд розпочався у дуже велику спеку, дітям було важко пересуватись по полю. Все це відбувалось під наглядом головного арбітра. Будь-яке його рішення супроводжувалось криками обох тренерів з бровки. На мій величезний подив, на хвилині десь 15 на одному з флангів поля з'явився молодик з прапорцем. Я відразу зрозумів, що це боковий рефері, якому на вигляд було не більше 25 років. Ідучи на перерву він отримав догану від головного арбітра у вигляді слів: проспав, чи що? Матч поставили рано, тому можна вважати, що це було форс-мажорною обставиною.
Стадіон зібрав дуже багато шанувальників, а за сумівництвом батьків та родичів дітей. Здається, я один був не з цієї тусовки. Мені треба було зробити фотозвіт і тут я зіткнувся з першою проблемою. Одна з мам якогось футболіста після пари знімків стрімко набрала хід в мою сторону з погрожуючим виглядом. Її слова: «а можете это удалить? Зачем вы это делаете?» почув увесь стадіон. Справа в тому, що багато батьків не соромились нецензурно виражати невдоволення судівством матчу. Очевидно, що бррали приклад з тренерів.
Мої слова, що я просто знімаю атмосферу навколо матчу і потім їх діти потраплять у цікавий матеріал ніяк на неї не повпливали. Напевно, їй стало соромно за свою лайку на трибуні стадіону. Тим паче, на стадіоні велась відеотрансляція матчу для клубного каналу «ДЮСШ-26» і всі їх слова були чутні під час прямого ефіру. Але кого це зупиняє.
Після невдоволення батьків, я думав, що далі нічого екстраординарного не станеться. Але я помилився. Пару молодиків в екіпіровці господарів поля запалили червоні димовухи. Надивишись на ультрас наших клубів таким чином вирішили підтримати свою команду. У підсумку ні одна, ні інша команда не забила. Суха нічия під не дуже якісний футбол. Але це діти, тому оцінювати гру 13-річних сенсу немає. Головне їх розвиток, прагнення грати у футбол і бути здоровими.
Під кінцівку я встиг поспілкуватись з тренером «Динамо» Ю13, але, нажаль, інтерв'ю не збереглось. Загалом, я пам'ятаю фрази, що йому сподобалось суддівство і в нього команда значно молодша, аніж суперники. Це типова історія для київської академії. Тренер-суперник відмовився від коментарів, сказавши, що всі емоції залишив біля бровки. Насправді його було чутно увесь матч. Крики в бік своїх футболістів та типове радянське виховання.
За кожну помилку футболіст отримував приголомшливий лемент на весь стадіон Темп. Головний тренер «Динамо» Ю13 Денис Борсук був спокійнішим (наприкінці хіба що емоційно висловив судді про помилку). Так ось, гра закінчилося з рахунком 0-0 при величезній кількості боротьби. Моментів було замало. Все для футболіста розпочинається тут. Після гри я підійшов до тренера «Динамо» і поспілкувався на цю тему, почув наступне: «Підсумок ми дивуватимемося по майбутньому. Кому запропонують контракт. Ви думаєте, багато кому потрібен футболіст, який б'є не зрозуміло куди?».
І в чому він не правий?
Всіх персонажів з цієї міні-історії можна побачити у моєму огляді.
***
