Ліза Віттоцці: «Не хочу, щоб повторилася ситуація, коли біатлон вже не приносить мені задоволення»

«Я багато працювала із своїм психологом. Ми спостерігали за тим, як я справляюся з різними ситуаціями, а також займалися самоаналізом. Для мене це було дуже важливо, тому що я з самого початку повністю йому довіряла, знала, що можу відкритися йому.

Пізніше ми стали працювати над моєю стрільбою, дивилися, як мій мозок реагує на серію імпульсів, як змінюється моє дихання на рубежі.

Мені пощастило, що моя сім’я завжди була поруч зі мною, тому що завдяки їй я навіть у найважчі дні відчуваю себе просто Лізою, а не Лізою-біатлоністкою. Це одна з причин, чому я завжди з нетерпінням чекаю на те, щоб провести трохи часу вдома.

Минулий сезон став роком мого відродження. Це був фундаментальний сезон, оскільки я знала, що доведеться знову починати з нуля.

Це було важке літо, тому що я відчувала тиск. На кожному тренуванні я дуже хотіла знову стріляти «нуль» на лежці і зосереджувалася переважно на цьому.

Партнерки по збірній дуже допомагали мені подолати цю ситуацію. У нас молода команда, і своєю молодістю вони подарували мені багато моментів безтурботності. Це було те, що мені потрібно.

Крім того, прихід у команду тренера зі стрільби Йонне Кяхконена допоміг мені повністю перезавантажитися. Він зрозумів мене з першої хвилини, і з тих пір ми побудували чудові стосунки, засновані на обопільній довірі.

Це був ключ для мене, тому що він намагався зрозуміти мої сумніви і страхи, і ми разом працювали над тим, щоб знайти шлях, який дозволив би нам відчувати себе однодумцями, бути на одній хвилі.

Це дозволило нам максимально ефективно попрацювати влітку, завдяки чому ми вийшли на старт сезону, знайшовши хороший баланс і, головне, не відчуваючи страху.

Зараз, коли я думаю про свою перемогу в Рупольдингу, я досі відчуваю те, що важко передати. Повернутися на подіум в Кубку світу було схоже на мрію, тому що лише два роки тому я б не подумала, що це можливо.

Але в ту саму мить я зрозуміла, що вся робота, яку ми виконали, і весь біль, через який я пройшла, окупилися, і тепер я можу не озиратися, а дивитися вперед.

Але вишенькою на торті, звісно, стало золото чемпіонату світу в жіночій естафеті. Це була неймовірна гонка, тому що ніхто з нас (і, мабуть, взагалі ніхто) не очікували, що ми переможемо. Особливо емоційною була можливість насолоджуватися фінішним колом на домашній для німців трасі.

Це прекрасний спогад, і я завжди носитиму його в своєму серці, тому що прожила це повною мірою. Я ніби розірвала нарешті замкнуте коло з усього, що пережила. І було важливо поділитися цим досвідом з партнерками по команді.

Я усвідомлюю, що можу претендувати на перемогу в кожній гонці, але хочу зосереджуватися не на результаті, а на собі. Я не хочу, щоб повторилася ситуація, коли біатлон вже не приносить мені задоволення.

Тож моя мета – почуватися добре, намагатися отримувати задоволення, викладаючись при цьому на 100%. Тільки після цього подивимося на результат», – сказала Віттоцці.