Кур’єр сера Алекса. Ставив по 100 тисяч фунтів на день, бився з Ширером, а його агентом був сам Фергюсон

Кіт Гіллеспі – гравець, якого можна назвати класичним британським вінгером із 90-х. Не таким талановитим, як Раян Гіггз, але тим, що також вийшов з академії «Манчестер Юнайтед», і непогано проявив себе в Прем’єр-лізі. Швидкий, прямолінійний, завжди націлений на простріли/навіси в штрафний суперника.

Найкращі свої роки Кіт Гіллеспі провів у «Ньюкаслі» і «Блекберні» - виграв лише Кубок Ліги-2002 з «бродягами», але був дуже близький до чемпіонського титулу з «сороками» Кевіна Кігана в сезоні 1995/96. Саме Кігана він називає менеджером, за яким би пішов і у вогонь, і у воду, але багато експертів вважають основною причиною того, що в 1996 році «сороки» упустили титул, рішення Кігана посадити на лавку Гіллеспі.

Робив ставки за сера Алекса і всю команду

Гіллеспі не дуже хотів залишати «Манчестер Юнайтед» у 1995 році, хоч і грав дуже мало, програючи конкуренцію Андрію Канчельскісу. У нього були чудові довірчі стосунки з сером Алексом. Настільки довірчі, що той зробив його своїм посильним для ставок на скачки, довіряючи йому великі суми грошей і щедро винагороджуючи молодого гравця чайовими, якщо ставка заходила.

Кіт був обраний сером Алексом для цієї ролі не даремно, оскільки інтерес до ставок на скачки у нього був присутній завжди - в «МЮ» він був тим, хто збирав гроші на загальну ставку від «синдикату» гравців і заносив її на іподром. У ті роки такі речі були звичайною справою - футболістам потрібно було якось розважатися, і Фергюсон не забороняв участь гравців в азартних іграх, якщо вони не стосувалися матчів «МЮ», а часто і сам скидався на «командну» ставку.

У підсумку пристрасть до ставок принесла чимало проблем Кіту, але він ніколи не звинувачував у цих проблемах нікого, крім самого себе. Хоч футболіст і програв сумарно, за власними підрахунками, 7 мільйонів фунтів, грає він і досі. Просто зараз Кіт ставить не по 100 тисяч фунтів, як на піку кар'єри, а по 20 - навчившись отримувати задоволення від ставок на невеликі суми і контролюючи свою згубну пристрасть.

«Заборонити азартні ігри в роздягальнях не можна, у кожного є мобільний телефон. Зрештою, ви не можете вказувати дорослим, як витрачати гроші. Я б порадив гравцям-початківцям таке: знайдіть собі хобі. Мене охоплювала нудьга. Мені слід було б зайнятися гольфом».

«Найбільшою проблемою стали ставки по телефону. Поки я ставив у конторі готівкою, це було так: програв усе, що міг і пішов додому. Телефоном же можна було ставити в борг і це призводило до нищівних результатів. Іноді, коли я набирав номер букмекера, я ще не знав номер конячки, на яку поставлю, - цифра спадала на думку вже під час розмови».

Найцікавіше в Гіллеспі те, що, незважаючи на величезні суми, які він втратив, він не проявляє ні гіркоти, ні злоби. Він здається напрочуд урівноваженим. «Насправді я щасливий, мені пощастило, мене не так вже й багато засмучує. Важко озиратися назад і думати, а що як. Але я з тих, хто вірить, що все відбувається з поважної причини. То були важкі часи, але все, що відбувається у вашому житті, робить вас сильнішими».

«Я ніколи не отримував допомоги або лікування. Я ніколи не відвідував анонімних гравців. Я завжди відчував, що мені потрібно розібратися в собі. Зараз я не ставлю більше 20 фунтів. Я відчуваю, що можу контролювати свою пристрасть, а не вона контролює мене».

«Без сумніву, я був дурним гравцем. Але розумних гравців не так вже й багато. У мене була гарна освіта, мене добре виховали, але як тільки захоплюєшся азартними іграми, то це позбавляє тебе розуму».

Був випадок, коли в «Ньюкаслі» Гіллеспі жив у номері з Давидом Жинола, і поки француз спав перед вечірнім матчем, Кіт робив ставки по телефону у готелі та слухав коментар скачок і собачих перегонів у прямому ефірі. Але дивина полягала в тому, що навіть коли його фінанси почали щезати, це, схоже, не мало прямого впливу на його футбольну форму.

«Вийти і відіграти 90 хвилин було полегшенням. У вас у голові багато думок, і найкращий спосіб впоратися з ними - поганяти м'яч. Пам'ятаю, як одного разу в «Ньюкаслі», після того як ми грали з «Тоттенгемом», Кевін Кіган сказав мені, що я цілком можу стати найкращим гравцем країни. А я щойно втратив 62 тисячі за два дні».

Як Фергюсон виконав роль агента для Гіллеспі

Кіт Гіллеспі був хорошим футболістом. І сер Алекс навіть пошкодував про те, що погодився в 1995 році зробити його «розмінною монетою» в угоді щодо Енді Коула, який перебирався за 7 млн фунтів (1 мільйон - якраз Гіллеспі) з «Ньюкасла» в «Манчестер Юнайтед». На той момент цей трансфер мав сейсмічний характер і настільки значну для тих часів суму «МЮ» довелося віддати з тієї причини, що Кевін Кіган не хотів розлучатися зі своїм форвардом. Гіллеспі в цій угоді виглядав цінним доважком і гравцем, який був необхідний «сорокам», що і допомогло вмовити Кевіна.

«Я міг відмовитися від угоди, і якби я це зробив, Енді Коул не перейшов би в «Манчестер Юнайтед», - каже Гіллеспі. «У мене були чудові стосунки з Фергюсоном і він мені все пояснив - йому потрібен був англійський форвард. У той час було обмеження на іноземців в АПЛ, і коли Фергі змушений був залишити на трибунах Шмайхеля, а «МЮ» програв 0:4 «Барселоні», він ухвалив рішення за всяку ціну звільнити один слот у складі для іноземця, купивши англійського нападника».

Гіллеспі, до речі, як гравець збірної Північної Ірландії, також у ті часи вважався іноземцем, що багато в чому і застопорило його кар'єру в «Юнайтед». Пізніше, коли Фергі посварився з Канчельскісом і продав його в «Евертон», сер Алекс робив спробу повернути вінгера, який одразу заграв у «Ньюкаслі», але Кіган не відпустив Кіта.

Цікавий факт - коли Гіллеспі переходив у «Ньюкасл», на переговорах про підписання контракту Кіта з «сороками» як його радник був присутній сер Алекс, який вибив для свого підопічного зарплату, яка вп'ятеро перевищувала його оклад у «Манчестер Юнайтед».

Зарплата Гіллеспі в «МЮ» становила 230 фунтів на тиждень і мала ось-ось вирости до неймовірних, як вважав сам юнак, 250 фунтів. Фергюсон запитав у матері Гіллеспі дозволу представляти Кіта на переговорах з «Ньюкаслом» де-факто в якості агента. «Тільки мовчи», - сказав він Гіллеспі перед зустріччю з Фредді Шепардом і Кевіном Кіганом, директором і менеджером «сорок». «Мовчи, що б я не говорив!» - попередив він Кіта ще раз безпосередньо перед входом до кабінету, де мало відбутися оформлення угоди.

«У нас Гіллеспі отримує 600 на тиждень», - незворушно промовив Фергюсон. «І нам би хотілося, щоб у вас ця сума зросла вдвічі».

Про те, що не вдалося заграти в «МЮ» Гіллеспі, як фанат «Манчестер Юнайтед», шкодує, але водночас оцінює свою причетність до великої команди Фергюсона позитивно: «Очевидно, що я не зіграв у «Манчестер Юнайтед» стільки матчів, скільки хотів - їх було тільки 14. Але це на 14 більше, ніж у багатьох інших хлопців, які мріяли грати на «Олд Траффорд».

За Кігана - готовий пробити цегляну стіну!

Гіллеспі швидко адаптувався на півночі Англії, але дуже швидко зіткнувся з розчаруванням, джерелом якого став його колишній клуб. Сезон 1995/96 «Ньюкасл» почав чудово і в якийсь момент випереджав «Юнайтед» на 12 очок. Гіллеспі був у чудовій формі, але взимку 1996 року «Ньюкасл» витратив великі гроші на колумбійця Тіно Аспрілью, і Кіган почав шукати варіанти, як використати його, унаслідок чого в жертву було принесено якраз Гіллеспі.

«Я був наймолодшим гравцем у команді, і ми проводили такий успішний сезон, граючи за схемою 4-4-2, зі мною праворуч і Давідом Жинола ліворуч», - пояснює Гіллеспі. «Але ми запросили Тіно Асприлью, який мав грати в атаці з Лесом Фердинандом. Пітер Бердслі був фантастичним гравцем, одним із найкращих, з ким я коли-небудь грав, але він перемістився на правий край півзахисту, а Пітер Бердслі не вінгер. Він весь сезон грав позаду Леса».

«Це було найпростіше для Кевіна рішення - відмовитися від мене. Роб Лі сказав мені, що збирається поговорити з менеджером і сказати йому, що хоче повернути мене на фланг. Зрештою, це сталося, і я забив переможний гол у ворота «Лідса» того вечора, але ми вже розгубили більшу частину своєї фори перед «МЮ».

«Якщо воно не зламане, навіщо намагатися його полагодити? У нас все йшло добре, а потім ми змінили весь наш склад», - можна побачити особисту образу Кіта в цьому питанні, але щось подібне свого часу говорив і Гарі Лінекер та низка інших експертів.

Але Гіллеспі не з тих, хто ображається: «Заради Кігана я б пробіг через цегляну стіну. Мабуть, я б грав під його керівництвом завжди. Я знаю, скільки він зробив для «Ньюкасла» і тому - прийняв його рішення. Можливо, в даному випадку, він помилився, але насправді в тому сезоні єдиною людиною, яка вірила в те, що ми здатні виграти титул був якраз Кіган».

«Кажуть, що ніхто не пам'ятає, хто фінішував другим, але все ж команда «Ньюкасла»-1996 увійшла в історію - вона була першою з 1927 року, яка реально претендувала на чемпіонство. Кіган був абсолютно спустошений наприкінці сезону. Було прикро, що ми не втримали перевагу, бо якби ми це зробили, ми могли б дійсно щось побудувати в «Ньюкаслі».

Замість Ширера - квітковий горщик

У «Ньюкаслі» було весело - про це можна судити хоча б з однієї історії, розказаної Кітом у своїй книзі «Як не стати футбольним мільйонером».

Справа була в Дубліні, де вже восьму годину в одному з пабів тривав алкомарафон гравців «Ньюкасла». Після такої тривалої п`янки поведінка деяких гравців стала не зовсім адекватною, і Гіллеспі (за словами Ширера) почав трощити пивні келихи в пабі, послав капітана команди після того, як Алан вирішив його заспокоїти, і запропонував «вийти на вулицю - розібратися».

Гіллеспі: «Я виходив на вулицю і розумів, що у мене немає шансів, тому - завдам удару першим». Подальше Кіт пригадує насилу, тому повернемося до версії Ширера. Гіллеспі справді вирішив вдарити без попередження, але Ширер був готовий до цього і ухилився, а потім спробував заблокувати буйного товариша, але той з усієї сили відправив у нокаут горщик із квіткою, а потім упав на бруківку.

Гіллеспі: «Усі хлопці вибігли назовні, і все було в крові. Наступне, що я пам'ятаю - прийшов до тями в лікарні. Роб Лі сказав, щоб Стів Гоуї розібрався з поліцією, оскільки Алан Ширер був капітаном збірної Англії і цю історію ні до чого було робити надбанням громадськості».

Гоуї повернувся в готель і розповів поліції історію про те, що Гіллеспі став жертвою наїзду якогось лихача, якого і вирушили шукати поліцейські. Гіллеспі і Ширер помирилися вже вранці, після чого часто сміялися над цією історією. Кіт каже, що горщик був непростим спаринг-партнером, але якби він все ж таки влучив у Ширера - наслідки були б набагато гіршими.

Кар'єра Гіллеспі тривала дуже довго - типове явище для гравців із фінансовими проблемами. Завершив грати він 2013 року в ірландському «Лонгфорді», а 2020 року у віці 45 років на деякий час відновив кар'єру, щоб зіграти за клуб, створений для підвищення поінформованості про проблеми психічного здоров'я.

Зараз Кіт живе дуже скромно і мало що в його житті нагадує про те, що він був футболістом Прем'єр-ліги. У нього скромний, але зручний будинок, на банківському рахунку - нічого немає, оскільки 2010 року Гіллеспі був визнаний банкрутом. Заробляє він періодичними появами в ЗМІ, а ставить в основному на гольф - гру, якою, як вважає, захопився занадто пізно.