Із історії бандерівської нації

Зародження, становлення та самоусвідомлення європейських націй припало на 16-17 сторіччя. І лише одна-єдина нація розтягнула цей процес на ціле тисячоліття, тільки зараз нарешті закінчуючи його. Мова іде про бандерівську націю.

А нація ця - одна із найдавніших у Старому світі. Хай Адам і Мойсей не були бандерівцями, і навіть король Артур, попри сарматське походження, до них не належав, але цей народ породив багато величних умів за 1026 років свого існування. Звідки така точність? Все просто. Можливо, Кий побудував для свого племені місто на перхресті торгівельних магістралей. Можливо, Олег зумів покласти початок державотворенню бандерівського народу. Можливо, Ольга принесла у це первісне державне утворення культуру. Але очевидно, що бандерівці, як ми їх знаємо, почалися тоді, коли Володимир зробив вибір, від якого повністю залежало майбутнє світу, - і прийняв християнство, а не іслам.

Отже, у 988 році, подолавши нарешті зародковий етап, на світ з'явився новий народ - бандерівці. Правда, називалися вони тоді інакше. Русини. Двісті років їхня держава - один із основних геополітичних гравців Європи, їх боїться Константинополь, із ними хоче дружити Париж, їм дякує Варшава. Русини контролюють величезні території - від Балтики до Чорного моря, від Вісли до Волги. Римська Імперія уже зазнала краху, Візантія знаходиться на його порозі, а Священної Римської Імперії немає ще навіть на обрії. У цей час Русь - найбільша європейська колоніальна держава. Під її контролем частина угорців і волохів, кипчаки та адигейці, латгали і карели, чудь, весь, меря, мурома. Але, як і всі імперії, Русь була приречена. Розкол серед князів та монголська навала зробили свою чорну справу. Галицька Україна ще зберегла на якийсь час державність - навіть дала історії єдиного за весь час бандерівського короля, але Київська Україна втратила колишню вагу, а Переяславська та Чернігівська України стали простими прикордонними землями - із Золотою Ордою та Московським князівством відповідно.

Московити вкрали у своїх старих сеньйорів історію, а у нових - традицію жорсткої влади

Русини разом із литвинами та поляками вплітаються у перший міжнаціональний союз в Європі - Річ Посполиту. Держава оточена ворогами - із заходу хрестоносці зі своїм Тевтонським орденом, а зі сходу - Орда зі своїми васалами. А васали ці, як виявилось, теж не пальцем були роблені. Від своїх нових сеньйорів перейняли таку милу їхньому серцю традицію жорсткої влади, а в поперденіх сеньйорів, які в цей час значно ослабли, переймають історію. Ну то й що, що Русь і зародилися в Києві? Ну то й що, що у Москві із русинів тільки княжичі, а все населення, як один, - угро-фіни? Яке це має значення, коли Київ занепав, а Москва стоїть? Отак чудомерці почали свою дивну слов'янську метаморфозу.

А русини тим часом починають плекати надію на об'єднання всіх своїх україн і створення власної держави. Так русини, пропущені через горнило панщини та повстань, ідуть у Дике поле, за пороги Дніпра. І там починають розбудови нової справжньої руської держави. І вже на початку 17 століття культура русинів розів'ється та розгалузиться настільки, що потребуватиме наукового опрацювання, яке і буде зроблене Мелетієм Смотрицьким, який у 1619 році випустив першу граматику бандерівської мови - книгу, яка називалася "Грамматіки славєнскиѧ правилноє Сѵнтаґма". Незадовго до того Московське царство звільняється від монгольського іга, але продовжує використовувати підроблену історію та підроблені артефакти, коронуючи тепер уже не князів, а царів, так званою "шапкою Мономаха".

Аж ось настає 1721 рік, і Московське царство переходить до нового етапу крадіжки і перейменовується у Російську імперію. Угро-фіни з оболгареною церковною мовою, яка до 1755 року навіть не матиме граматики, чомусь різко перестають бути московитами і стають росіянами. Русини, сила яких аж ніяк не співставна ні з їхньою ж силою півтисячолітньої давності, ні з силою новоспечених росіян, вимушені зректися своєї одвічної назви - і от вони уже українці, остаточно і невідворотно.

У 1778 році друг Сумарокова та Ломоносова Федір Карін пише листа "О преобразователях российского языка", який усередені тексту всюди називає "московським наріччям" і загалом характеризує його таким чином: "Как искусный садовник молодым прививком обновляет старое дерево, очищая засохлые на нем лозы и тернии, при корени его растущие, так великие писатели поступили в преображении нашего языка, который сам по себе был беден, а подделанный к славянскому сделался уже безобразен". А російська цариця німкеня Єлизавета, щоб закріпити брехню одного зі своїх попередників, заявляє, що українців ніяких немає - як немає і литвинів - а є якісь собі "малороси" та "білороси", які є частиною великороського народу. Абсурд абсурдом, але він так міцно вкорінився у головах так званих великоросів, що видалити його звідти і через двісті з гаком років не так уже й просто.

А потім українці, окрадені русини, були розділені австрійсько-російським кордоном. Одні їх вважали частиною польського народу, інші - частиною російського. А вони і далі виношували мрію про Україну. Ця мрія, як епідемія, почала ширитися - ви здивуєтеся - із Харкова, і зрештою добралася до Львова. Відновити історичну справедливість та вказати на беззаперечне існування української нації спробував Михайло Грушевський своїм 10-томником "Історія України-Руси". А потім Україна таки возз'єдналася, хоча й тільки у складі новітньої Російської імперії. І знову українців почали сплавлювати із братськими литвинами та колишніми васалами - московитами, татарами і навіть взагалі з невимірювано чужими народами Середньої Азії та Кавказу в якусь єдину радянську націю, а тих, хто хотів залишатися українцем в Україні - шельмували, називали фашистами і бандерівцями.

Бути бандерівцем - означає любити Україну

Радянська імперія роспалась, а радянський світогляд - ні. І тепер угро-фіни, дико плутаючись у власних свідченнях, але не переймаючись цим ні секунди, стверджують, що українців взагалі немає, а якщо вони і є, то це насправді бандерівці - проплачені американцями фашисти. Степан Андрійович, правди про якого українці ніколи не знали (хто ж бо із притомних "росіян" розкриє справжні архіви?), та який завжди розглядався як "контраверсійний персонаж", тепер справді став частиною національної легенди. Бути бандерівцем - означає любити Україну. Бути бандерівцем - означає не хотіти в Московію. Бути бандерівцем - означає прагнути кращого життя, а не тонути в радянському багні. Свідоме українство йшло зі сходу на захід. Тепер захід віддячує сходу свідомим бандерством.

Наша держава оновиться, оновиться наш народ. Він сильний - уже те, що він досі існує після стількох війн та геноцидів, та ще й має власну державу - тому найкращий доказ. І, як на зміну русинам прийшли українці, на зміну українцям, довершуючи наш націогенез, прийдуть бандерівці, а в самому серці Європи засяє діамантом могутня і велична Бандерія.