Юрій Паньків: «В 2014-у не вдалося зупинити загарбників, і вони вирішили, що таке можна повторити ще раз»

Капітан «Руху» Юрій Паньків в коментарі «Команда №1» розказав про вторгнення Росії.

— Ти зараз у Львові?

— Так. Сім’ю, як тільки все почалося, відправив до Польщі. Вони наразі в Артема Путівцева, який грає за «Термаліку». Вирішили, що так буде безпечніше.

— Яка атмосфера у місті?

— Трохи напружена, як і скрізь, але люди дуже організовані, згуртовані та максимально сконцентровані. Всі готові допомагати кожної хвилини. Дивишся на все це — і реально пишаєшся народом своєї країни.

— Інколи здається, що, закрий ворогу повітря, і наші люди передушили б його голими руками.

— У Львові панує саме такий настрій. Всі про те і говорять — найстрашніше то ракети. Але так не тільки в нас — наскільки я розумію, такий настрій по всіх містах України. Вважаю, що ця впевненість та рішучість йдуть від наших збройних сил, а також президента країни.

Але ж ті рашисти — вони підступні ті підлі. Вони такі, до речі, і в спорті. Все їм вічно не так, скрізь їх ображають. Не стидаються приймати заборонені препарати, тішаться своїми лівими перемогами. Страшні люди. Але які вони люди...

— Ваш клуб працює в режимі 24/7.

— Президент «Руху» інакше не може. Дуже багато допомоги йде дітям, військовим, до цього залучаються всі охочі футболісти. З ранку ми, зазвичай, займаємося волонтерством, а після обіду намагаємося трохи тренуватися.

— 2014 року, коли це все починалося, ти був у донецькому «Металурзі». Добре пам’ятаєш ті часи?

— Звісно. Я відправив сім’ю літаком, а наступного дня аеропорт Донецька був вже зачинений. Через деякий час у місто заїхали танки, а потім почався весь той цирк з референдумами. На жаль, нам тоді не вдалося зупинити загарбників, і вони вирішили, що таке можна повторити ще раз. Росіяни гадали, що в Харкові, Миколаєві чи Сумах їх будуть чекати з квітами, але наші люди добре все розуміють.

— Ти народився у Львові, грав у центральній та східній Україні, а потім повернувся у рідне місто. Поясни, будь ласка, особливо обдарованим, як «наші люди забороняють спілкуватися тією чи іншою мовою в тих чи інших регіонах країни».

— Та це взагалі смішно. Вдома ми з дружиною завжди говорили українською, тому не дивно, що наш син добре знає рідну мову. Коли ми приходили в магазин у Донецьку, продавці начебто і були здивовані, але вони з посмішкою зустрічали Данила та дарували йому цукерки. Цієї теми взагалі не потрібно торкатися.

Син знає українську, російську, вчить англійську. Та ми китайською будемо тут говорити — і ніхто нам нічого не скаже. Нехай вони там зрозуміють, що в нас демократична країна, в якій живуть вільні люди.

А там — зомбі. Вони досі не зможуть зрозуміти, чому не здаються Харків, Чернігів, Маріуполь. Чому українці не тікають до них? Чому всі їдуть на Захід? Людина хоча б з якимось розумом має сама відповісти на це питання. Телевізор їй для цього не потрібен, – сказав Паньків.