Загін врятувала втрата бійця. Шість історій про те, як команда переламувала хід матчу, залишившись у меншості

Усі ми дивимось футбол заради емоцій. Які події з поєдинку викликають їх максимальну кількість? Очевидно, що найбільш ключові: забитий чи пропущений улюбленою командою м’яч, травма провідного виконавця, фінальний свисток, що фіксує приємний чи не дуже результат…

… Або, наприклад, вилучення (особливо раннє), що б’є немов електрошоком по постраждалій стороні, оскільки ламає, як правило, усі тактичні заготовки і дає більше простору для фантазії суперникам.

Та бувають і виключення з цього правила. Іноді втрата гравця парадоксальним чином іде на користь, змушуючи решту партнерів максимально розізлитися, сконцентруватися, взяти волю в кулак та витиснути з себе 101% можливого, працюючи за себе й за того хлопця. Або ж просто опоненти занадто розслабляються, вважаючи, що перемога вже нікуди не дінеться.

У цьому дописі ми з вами пригадаємо шість важливих поєдинків, зіграних на рівні топ-турнірів (ЧС, ЧЄ та ЛЧ), де події розгорталися саме за таким сценарієм. Щоб не розтягувати підбірку до нескінченності, я вирішив обмежитися матчами, де команда забивала в меншості як мінімум двічі. Залишаю вам право розставити їх по щаблях рейтингу на свій смак, а сам буду розповідати про них у хронологічному порядку.

1. Динамо Київ – Барселона 3:1. ЛЧ-1993/94, кваліфікаційний раунд, перший матч

Голи: Шкапенко 5, Леоненко 45 (пен.), 56 – Куман 28 (пен.)

Вилучення: Мізін 28

Молода команда Фоменка виглядала на папері відвертим аутсайдером у протистоянні з насиченою зірками Барселоною. До того ж, каталонці після минулорічного фіаско з московським ЦСКА явно не планували вдруге поспіль завалювати кваліфікацію. Але й Динамо зовсім не збиралося здаватися без бою.

Починалося все для нас здорово: Шкапенко забив швидкий м’яч, пробивши головою в протихід Субісарреті. Та потім трапилася велика неприємність: м'яч після удару Оскара зустрівся з рукою Мізіна, що стояв на лінії воріт. Покарання було жорстким – червона картка й пенальті, який спокійно реалізував Куман. Кінець усім надіям? Господарі поля мали іншу думку. На останньому рубежі надійно зіграв Кутєпов, а зі своїх небагатьох шансів вдалося витиснути максимум: в кінці першого тайму зароблений Шкапенком 11-метровий забив Леоненко, а на початку другого він же виявився найспритнішим під час пожежі після кутового. 3:1 – український чемпіон зумів створити маленьке диво.

На жаль, лише маленьке, оскільки в матчі-відповіді Барса таки перемогла з потрібним рахунком – 4:1. З позитивних для нас спогадів там був лише гол-красень Реброва. Однак, за кілька років кияни поквиталися за ту поразку сповна, а Ребров забив Барселоні ще крутіший м’яч. Ну а команда Кройффа дійшла в 94-му році до фіналу, де потрапила під міланський каток – 0:4.

2. Італія – Нігерія 2:1. ЧС-1994, 1/8 фіналу

Голи: Р.Баджо 89, 102 (пен.) – Амуніке 25

Вилучення: Дзола 75

Італійці традиційно тяжко стартували на Мундіалі і вже на екваторі групового раунду висіли на волосинці. Після поразки в 1-му турі від Ірландії (0:1), в наступній грі з норвежцями все також ледь не пішло шкереберть: вже в середині першого тайму арбітр вилучив за фол останньої надії голкіпера Пальюку. Однак, катастрофи вдалося уникнути – команду виручив Діно Баджо, подарувавши перемогу над скандинавами (1:0). Далі – нічия з Мексикою (1:1) і вихід до плей-офф з 3-го місця епічної групи, де всі набрали по 4 очки.

В 1/8-й на італійців чекало непросте випробування: одне з головних відкриттів того турніру – збірна Нігерії. Усю міць африканців «скуадра адзурра» також відчула на собі. В середині 1-го тайму Амуніке відкрив рахунок, скориставшись зручним відскоком після подачі кутового. Час спливав, та зламати нігерійську оборону ніяк не вдавалося. А на 75-й хвилині трапилось щось неймовірне – Дзола отримав червону картку за те, що… виграв корпусом позицію у свого опонента! Більш божевільного вилучення на рівні ЧС навіть важко пригадати.

За кілька хвилин Мальдіні відверто завалив Йекіні, що вискакував віч-на-віч з Маркеджані. Ось це вже точно тягнуло на червону картку, та схоже, арбітр зрозумів, що погарячкував із Дзолою, тому обмежився жовтою.

І все ж таки, опинившись на краю прірви, Італія показала, чим відрізняється топ-збірна від просто класної, а Роберто Баджо – чим відрізняється топ-гравець від просто класного. 89 хвилина, вирішальний штурм, короткий пас від Муссі і більярдний удар в дотик з 15 метрів.

Ну а в додатковий час окрилені успіхом апеннінці дотисли Нігерію. Захисник Бенарріво раптово опинився на позиції центрфорварда і в якості винагороди за сміливість заробив пенальті. Баджо холоднокровним ударом від стійки встановив остаточний рахунок 2:1. Власне, в той день і розпочався бенефіс малопомітного на початку турніру «хвостика». Далі у його виконанні був вирішальний пізній гол іспанцям у чвертьфіналі (2:1), ще один дубль у півфіналі з Болгарією (2:1) і… той самий промах з пенальті у післяматчевій серії фіналу. Славна історія, та на жаль, без хеппі-енду.

3. Словенія – Югославія 3:3. ЧЄ-2000, груповий раунд, 1-й тур

Голи: Захович 23, Павлин 52, Захович 57 – Милошевич 67, Друлович 70, Милошевич 73

Вилучення: Михайлович 60

Дебют своєї футбольної збірної на великих турнірах Словенія запам’ятає надовго! Та й не лише Словенія, адже побачити подібний трилер, можливо, вдасться раз у житті…

У першому турі надпринциповий суперник – куди більш досвідченіша та зірковіша Югославія. Але чого тільки не зробиш на адреналіні, який, безперечно, переповнював збірну маленької країни після стартового свистка!

Перша година гри пройшла повністю під диктовку дебютантів. Захович та Павлин класними ударами головою зробили перевагу словенців уже дуже комфортною, а потім ще й у Михайловича зовсім поїхав дах. Спочатку Синіша віддав прекрасний поперечний пас точно на Заховича – виймайте третій, а за три хвилини, вже маючи жовту, на очах у арбітра штовхнув Удовича і з широкою посмішкою пішов з поля геть.

Можна викидати білий рушник? Ні, не все так просто… Ось тут, певно, і вийшли на перший план досвід та зірковість, про які писалося вище. У це досі важко повірити, але вже за 13 хвилин рахунок став рівним! Джукич витягнув м’яч ледь не з того світу, дозволивши Милошевичу легко забити з метрової відстані. Друлович розстріляв Дабановича з центру штрафного майданчика, а потім після сольного проходу правим флангом допоміг джокеру своєї команди ще раз забити з тієї ж самої точки.

Більш того, Югославія могла ще й вирвати перемогу, однак удар головою Йокановича після стандарту зовсім трохи пройшов вище воріт.

Весела збірна Вуядина Бошкова вийшла з тієї групи з другого місця (1:0 з Норвегією та ще один трилер з Іспанією – 3:4) і безславно зупинилася в чвертьфіналі, розгромно програвши господарям турніру – Нідерландам (1:6).

4. Парагвай – Словенія 3:1. ЧС-2002, груповий раунд, 3-й тур

Голи: Куевас 65, Кампос 73, Куевас 84 – Ачимович 45+1

Вилучення:  Паредес  21 – Н.Чех 78

Ситуація в групі перед останнім туром: Іспанія – 6, ПАР – 4 (р.м. 3-2), Парагвай – 1 (3-5), Словенія – 0.

Для виходу до плей-офф парагвайцям, окрім власної звитяги, був потрібен також успіх Іспанії у грі з ПАР, ну й перевага над африканцями за різницею м’ячів. Забігаючи наперед, скажу, що іспанці перемогли мінімально (3:2), а значить, Чилаверт&Ко. мали вигравати з різницею як мінімум два голи.

Починалося все для них на надто райдужно. Перший тайм залишився за словенцями, незважаючи на відсутність у них турнірної мотивації. На 21-й хвилині Паредес, що вже мав жовту, грубо зіграв у центрі поля проти Ачимовича і залишив команду в меншості. А потім ще й Чилаверт привіз гол у роздягальню, пропустивши між ногами удар ледь не з нульового кута після сольного проходу все того ж самого, злого генія Шовковського.

У цей момент передумов для успіху Парагваю проглядалося вкрай мало, але в другому таймі все раптово розвернулося на 180 градусів. Розпочав камбек Куевас, що стартував із м’ячем майже від кутового прапорця і застав зненацька Дабановича, відправивши снаряд у ближній кут. Продовжив справу Кампос ювелірним дальнім ударом точно в праву шістку. Вирішальний третій гол був забитий уже в рівних складах після вилучення Насті Чеха, та це ніяк не применшує заслуги парагвайської збірної. Героєм нації став Куевас, що під завісу гри створив справжній шедевр, увінчавши ще один свій сольний прохід невідпорним пострілом під поперечину, від якої м’яч і відскочив за лінію воріт.

Для Парагваю той Мундіаль закінчився в наступному матчі – пізній гол Нойвілля вивів до чвертьфіналу німців (0:1).

5. Монако – Челсі 3:1. ЛЧ-2003/04, півфінал, перший матч

Голи: Пршо 17, Морієнтес 78, Нонда 83 – Креспо 22

Вилучення: Зікос 53

Вже в першому сезоні під патронатом Абрамовича Челсі мав усі шанси на євротріумф. Після перемоги в чвертьфіналі над Арсеналом (1:1, 2:1 г) така перспектива здавалася дуже реалістичною. Однак, на шляху в підопічних Раньєрі став шалений Монако, що міг, наприклад, накидати вісім м’ячів Депортиво, або ж організувати грандіозний камбек (2:4, 3:1) навіть проти галактичного Реалу.

Після обміну голами в середині першого тайму команди пішли на перерву за рівного рахунку, а одразу після неї додав перцю до гри арбітр: Зікос доторкнувся долонею до потилиці Макелеле, француз почав зображати смертні муки – Урс Майєр повірив і вигнав грека з поля. Здавалося б, лондонцям саме час вирішувати долю путівки в фінал вже на стадіоні «Луї II». Але команда Дешама виявилась куди краще готовою до істотних змін умов гри, і відбившись від не надто переконливих атакуючих спроб гостей, двічі покарала їх за недбалість у захисті. Забутий на правому фланзі Морієнтес увірвався до штрафної зони і потужним ударом розстріляв ближню дев’ятку.

А за п’ять хвилин Шабані Нонда, який щойно вийшов на заміну, фехтувальним рухом ноги вдало замкнув простріл Ротена зліва. 3:1 і становище Челсі перед домашнім поєдинком стало зовсім нерайдужним. Виправити ситуацію за два тижні не вдалося – 2:2.

Монако встановив найкраще досягнення в історії клубу, однак у фіналі проти Порту з Моурінью нічого вдіяти не вдалося – 0:3. Ну а вболівальникам Челсі довелося чекати на перемогу в ЛЧ ще вісім років. Так співпало, що наступна розповідь буде якраз про один з найважливіших кроків до цього успіху.

6. Барселона – Челсі 2:2. ЛЧ-2011/12, півфінал, матч-відповідь (перша гра – 0:1)

Голи: Бускетс 35, Іньєста 43 – Рамірес 45+1, Торрес 90+2

Вилучення: Террі 37

Так, це той самий розіграш ЛЧ, за підсумками якого Челсі здобув свій єдиний на даний момент Кубок Чемпіонів. У такий розвиток подій до останнього було важко повірити, адже команда насправді демонструвала тоді чи не найслабший загальний рівень гри за епохи Абрамовича. В АПЛ, наприклад, на фініші того сезону – лише шосте місце (це вже потім буде й десяте одразу після чемпіонства). Парадокс, але у футболі їх завжди вистачало.

Після непростих перемог над Наполі в 1/8-й фіналу (1:3, 4:1 д.ч.) та Бенфікою в чвертьфіналі (1:0, 2:1) на «синіх» чекав діючий володар трофею. Вірогідність виходу до фіналу підопічних Ді Маттео виглядала вкрай невисокою – Барселона Гвардіоли, здавалося, була в повному порядку. Однак, сурова гра від оборони в домашній грі та використана нагода в контратаці трохи підвищили шанси. Залишалось вистояти на Камп Ноу…

Як легко було передбачити, Барселона з перших секунд кинулася в атаку. Англійцям ускладнила завдання швидка травма Кехілла. Вальдес одразу позначив високий градус напруги виходом у стилі Дениса Бойко, ледве не стерши з лиця Землі і свого (Піке), і чужого (Дрогба). Іспанця згодом таки довелося міняти.

Протриматися гостям вдалося 35 хвилин, поки Бускетс не замкнув з п’яти метрів простріл Куенки. За мить після поновлення гри величезну дурницю здійснив Террі, вдаривши коліном під зад Санчеса – нагорода у вигляді червоної картки, звичайно ж, знайшла героя.

Дуже скоро і без того непросте становище Челсі погіршилося ще більше: Мессі вивів Іньєсту на ударну позицію і Андрес не схибив.

Здавалося, шанси гостей впали майже до нуля. Виграти в меншості завершальний відрізок матчу на Камп Ноу!? Не думаю, що навіть найзапекліші оптимісти серед фанів Челсі в той момент могли щиро в таке повірити. Проте, промінь надії несподівано з’явився ще до перерви: Лемпард геніальною передачею відрізав одразу чотирьох гравців Барселони і вже за пару секунд супергол Раміреса назавжди увійшов до золотого фонду «парашутиків». Можна видихнути! Але попереду ще 45 хвилин, які будуть тривати цілу вічність для вболівальників «синіх»…

Ледве розпочався другий тайм – і одразу, як сніг на голову, пенальті: Дрогба дуже неакуратно зіграв проти Фабрегаса. Можна розходитися? Ні, Мессі струсонув поперечину, а не сітку воріт! Пощастило, але промах зовсім не виглядав для Барселони вироком, здавалося, третій гол – лише питання часу. Однак, реальність виявилася куди більш інтригуючою: Челсі бився насмерть за свій фінал, каталонських супротивників щохвилини зустрічала непробивна стіна у штрафному майданчику.

Час матчу підходив до завершення, усі відчайдушні спроби господарів забити рятівний м’яч так і не стали успішними. Коли ж Мессі в ендшпілі гри вдруге розстріляв каркас – оце вже було схоже на вирок. А розв’язка вийшла шокуючою – забутий усіма в центральному колі Торрес, підхопив просто вибитий куди подалі м’яч, втік на побачення з Вальдесом і холоднокровно поставив крапку.

Далі був не менш драматичний фінал проти Баварії, вимушено зіграний напіврезервом, і хеппі-енд – перемога в серії пенальті. Це була дуже красива казка!

А які врятовані в меншості матчі запам'яталися найбільше вам? Діліться своїми спогадами в коментарях.

Також цікава ваша думка: чи дійсно в цих шести поєдинках червона картка допомагала команді, що опинилася вдесятьох, досягти потрібного результату? Або ж, можливо, я занадто притягнув за вуха такий висновок, підігнавши рішення під заздалегідь заготовлену відповідь?