Призабуті імена: Максим Левицький

Призабуті імена: Максим Левицький. 

Воротарська позиція – найбільш унікальна з усіх в футболі. Тут практично неважливий вік, тут ти можеш грати до першої помилки. Тут ніхто не вказуватиме на твою феєричну гру впродовж матчу, якщо ти під завісу гри вхопив «метелика»... Це окрема гра, окреме життя. Недаремно стара істина глаголить: воротар - це півкоманди.

В різних збірних є легендарні особистості, які практично застовпили за собою пост №1 на час своєї ігрової кар'єри, не даючи практично жодного шансу кіперам, які очікують свою "хвилину слави". В Радянському Союзі було багато прекрасних воротарів - Чанов, Михайлов. Але за спини Дасаєва вийти вони не могли. В Італії довгий час не було заміни Буффону. В Україні час від часу на полі появлялись Кернозенко, Суслов, Кутепов. Але безальтернативним виглядав Шовковський, незважаючи на свої промахи ...

Ще одним український кіпером, який не зумів скористатись своїм шансом був Максим Левицький - голкіпер, доля якого багатьом є незнайомою. А вона є напрочуд різноманітною.

Народився Максим 26 листопада 1972 року в провінційному ростовському містечку Шахти, що недалеко від кордону з Україною. Батько - Анатолій Левицький - за фахом був військовим, тож не дивно, що сім'я Левицьких перебиралась з місця на місце. У 1973 році родина переїхала до сонячного Криму, в район передмістя Сімферополя, де і провів свою юність Максим.

Своє футбольне життя Левицький розпочав з стін Сімферопольської ДЮСШ, де займався змалечку. І що головне - відразу на позиції воротаря, чим надзвичайно втішив свого батька, який в армійські часи був голкіпером.

Наполеглива праця над собою дала свої плоди. Максима помітив Анатолій Заяєв - одіозний тренер побачив в Максимі перспективу. Проте не все так гладко складалось у новому клубі...

Заяєв був в клубі і адміністратором, і селекціонером. Він і був Таврія. Але без хитрощів він не міг. Про це Левицького і попереджували: заявляли, щоб ні в якому разі не підписував пусті бланки, як це практикувалось у Сімферополі. Левицький увійшов до кабінету і побачив перед собою два пусті бланки. На таке Максим відповів незгодою, заявив, що нічого не підпише, проте через те, що був зовсім ще юний - зламався та й піддався. Проте, як він сам згадував, Заяєв відзначив це - зазначав, що Максим має стержень і буде в нього відразу грати (звичайно, що так не сталось).

У дебютному для себе сезоні 1993/1994 "Лев" провів 2 матчі - і у двох сімферопольці зазнали невдач. А вже з початку сезону 1994/95 Максим стає основним кіпером "Таврії". Хоч Максим, через брак досвіду, напрочуд впевненої гри не показував, але йому довіряли. І Левицький старався відповідати взаємністю.

Початок 1999 року для Максима був невдалим - він втратив місце в основі. І настав час щось змінювати, йти вперед, рости як футболіст. Варіантів було небагато, але вони були. В столицю Криму факсом приходило запрошення до ярославського Шинника, проте про це керівництво клубу вирішило промовчати. Іншим варіантом став дебютант російської Вищої ліги - новоросійський Чорноморець. Клубу тоді кров з носу був потрібен голкіпер і їх вибір пав на Левицького.

Перший млинець виявився глевким. Чорноморець всуху програв Сатурну - 0:3. Сам Максим вважав, що це буде останній його матч, що його відправлять додому після цієї ганьби.

Проте, йому дали новий шанс, казали: "ти грай, ми тобі довіряємо, набирайся досвіду". Це і окрилило Левицького.

В наступному матчі проти Зеніта наш співвітчизник провів один з найкращих матчів у своїй кар'єрі. Його клуб мінімально здолав гостей з Північної Пальміри, а Левицький тричі переграв відомого тоді Панова, коли останній виходив віч-на-віч. Цей матч став перехідним пунктом у кар'єрі українця.Вдала гра на лінії голкіпера стала одним з каталізаторів успіху "Чорноморця" - команда довгий час йшла у трійці лідерів. Подумати тільки - кіпер не пропускав 809 хвилин. Гросмейстерський результат...

Проте реалії тогочасного (як і теперішнього) футболу були такими ж - все впиралось у фінанси. Новоросійський клуб три місяці не міг виплачувати зарплату своїм гравцям. І саме трансфер Левицького міг б допомогти триматись на плаву ще певний час.

Новим клубом для Левицького став легендарний Сент-Етьєн (хоч за Максом полював і столичний Спартак). Історія з переходом теж була досить цікава. В ніч перед відльотом до Максима завітала делегація з Москви з проханням перейти на будь-яких умовах. Воротарю дали ручку і пустий листок, щоб він написав суму особистого контракту. Левицький написав вдвічі більше, ніж йому пропонували у "Сент-Етьєні". Представників "народної команди" це злякало і голкіпер відправився на малу батьківщину Платіні.

Цілий мільйон доларів французи виклали за нашого голкіпера (досить вагома сума, погодьтесь).

Все йшло досить непогано. Максим виходив в основі французького клубу, проявляв себе як міг. Без ляпів теж не обходилось) В матчі з Ліллем Левицький попав в спину свого одноклубника і так пропустив курйозний гол. "L'equipe" опублікувала заголовок наступного дня - "Лілль - удари в ствір - 0, голи - 1".

Гра Левицького не могла не бути непоміченою тренерським штабом головної команди країни. І 31 травня 2000 року Левицький дебютував в светрі збірної України, замінивши на 85 хвилині В'ячеслава Кернозенка. Причина банальна - потрібно було заграти Максима, бо наш північний сусід кинув на нього оком.Тоді наші хлопці програли 2-0 (голи Фаулера та Адамса), а сам матч став знаковим не лише через дебют Левицького. Це був передостанній матч на старому "Уемблі".

І тут як грім з неба нагрянув скандал - у Левицького проблеми з французьким законом. Після переможного для українця матчу з "Тулузою" тренер останніх Робер Нузаре заявив, що у бразильців в "Сент-Етьєні" фіктивні паспорти, та й Левицького не завадить перевірити. Про це Нузаре говорив з 100%-ою впевненістю, оскільки перед тим тренував саме "зелених". Після допитів у федерації футболу Франції та розслідування у Левицького виявили фіктивний грецький паспорт. Щоб не вважатись легіонером, Максим отримав паспорт Греції, бо, нібито, мав грецьке коріння. Але це не було доведено.

Левицькому загрожувало три роки тюрми. Проте, завдяки агенту Сарсанії, який все спустив "на гальмах" справу зам'яли. Клуб Левицького був оштрафований на 7 очок. Сам Максим одну ніч пробув в СІЗО і отримав 4 місяці умовного терміну. Окрім того, він мав заплатити 20 тисяч євро за рішенням ліонського суду, проте, через те, що жодних документів Левицький не отримав - штрафу він не заплатив, про що іронічно згадує.

Після цього неминучим кроком було повернення в Росію. "Спартак" таки дочекався, щоб його лави поповнив талановитий український кіпер.

У складі "червоно-білих" Максим у першому сезоні стає чемпіоном Росії. Проте, наступний сезон був не таким успішним - лише третє місце.

Та саме 2002 рік став найбільш знаковим для Максима у його кар'єрі збірника.Левицький прийняв участь в обох стикових матчах між Україною та Німеччиною в рамках відбору на Чемпіонат Світу 2002 року. Як згадував сам Максим, перед матчами з грізною бундесмашиною він переніс операцію на лікті і саме матчі з німцями стали першими після хірургічного втручання. Можливо, саме це і не дало змоги показати найкращої гри.

Саме після матчу у Дортмунді кар'єра Левицького у збірній була закінчена..."Лев" повертається до Новоросійська, де він починав російську кар'єру. Та на той момент керівництво у клубі змінилось, управляли ним "далекі" від футболу люди. Тому Максим повертається у Москву - але уже в столичне "Динамо", особисто до Романцева, з яким був знайомий зі "Спартака". Разом з Олегом Івановичем вони виконали завдання, яке перед ним ставили - зберегли прописку в головному дивізіоні Росії. Проте конфлікти з керівництвом та пагубна звичка Романцева змусили покинути останнього і "Динамо". Левицький пішов з ним.

Кар'єра пішла униз. Рік в першій лізі за "Сибір" ... пішли чутки про завершення кар'єри, які він заперечив перейшовши до грозненського "Терека", з яким вийшов до РПЛ. У 24-ох матчах Левицький залишав ворота на замку. Але за обопільною згодою їх шляхи теж розійшлись і українець переїхав у Ростов на-Дону, де за місцеву команду зіграв 3 матчі.

Останнім клубом у професійній кар'єрі Левицького став "Торпедо-Зіл", де українець провів 5 матчів. І завершив кар'єру професійного гравця у віці 37-и років.

Щодо подальшої долі Максима - то тут все туманно. Він заявляв, що хоче залишитись у футболі, працювати в агентському середовищі. Проте, з цим у нього не склалось.

Левицький пішов у бізнес, але особливих успіхів він теж тут не здобув. Він створив в 2011 році підприємство "Лампа Дар", вклавши в нього 30 тис. євро, але через бюрократичні проблеми лише в 2012 році зміг приступити до роботи.Ось так склалась доля екс-гравця збірної України, який, все-таки не зумів гучно заявити про себе впродовж кар'єри в силу причин. Проте, гравців з такою долею дуже мало, їх - одиниці. Шкода, але про Левицького зараз усі забули. Забули, незважаючи на те, що він був "№1" в одних із найключовіших матчів нашої країни. Дякуємо та успіхів, «Лев»!

 оригінал моєї статті на http://bfootball.com.ua