Матч століття. Росія vs Україна

Сьогодні рівно 17 років з часу, як Україна здобула одну з найбільших перемог. Не лише спортивних, а геополітичних. Саме ця нічия стала хорошим завершенням ХХ століття (матчі з Словенією до уваги брати вже не будем, на жаль).

Для кожного цей матч – це щось своє, незабутнє, притаємне. Я не ставлю за мету відтворити події матчу. Я не ставлю за мету відтворити атмосферу матчу – для кожна вона буде унікальна. Ми просто згадаємо певні миттєвості, які нас тоді втішали.

09.10.1999. Москва. Олімпійський стадіон «Лужники». 78600 глядачів.

Російська Федерація - Україна 1:1 (0:0)

Росія: Філімонов, Хлєстов, Хохлов, Смертін, Аленічев, Дроздов, Онопко (к), Карпін, Тітов, Панов (Сємак, 79), Тіхонов (Бесчастних, 61).

Україна: Шовковський, Лужний, Мізін, Головко, Ващук, Дмитрулін (Ковальов, 75), Максимов (Мороз, 77), Гусін, Скаченко (Микитин, 41), Шевченко, Ребров.

Голи: Карпін (75), Шевченко (88).

Матч збірних Росії та України викликав величезний ажіотаж як в столиці Росії, так і в нашій країні. Тисячі вболівальників зі Львова, Харкова, Донецька, Дніпропетровська та інших міст вирушили до «Білокам’яної» підтримати нашу національну команду. Навіть був організований спеціальний фан-потяг з столиці України, який у складі 500-та фанатів «гри мільйонів» вирушив до Москви, до Київського вокзалу.

Перед матчем, годину за годиною, зростав градус «свята». Москва безнадійно була охоплена «футболоманією». При чому, підігрітою була не лише футбольна «свита», а й елементи, які були ворожими до всього українського. Так-так, ще тоді таке було (хто ще вірить в братерські стосунки). Російська преса однозначно натякала, що слід «вбивати» «молодших братів». Думаю, що усі це пам’ятають.

Перемога з високою ймовірністю подарувала б господарям поля вихід у груповий етап Євро-2000. Підопічні Романцева, після того, як останній очолив «двоолових» здійснили стрімкий влет – кульмінацією якого був епохальний матч імені Панова на Стад де Франс.

Нічия б поховала росіян, а українців відправили б в плей-офф. Перемога гостей ж виводила «синьо-жовтих» напряму на європейський форум в Бельгії та Нідерландах.

Київський вокзал був оточений співробітниками міліції та ОМОНу, на платформі не було жодного посторонньої особи. Кінець ХХ століття – неспокійний час в Росії, тому заходи безпеки були на найвищому рівні. Та це не дозволило уникнути невеликих сутичок з місцевими, оскільки групи  войовничо налаштованих молодчиків шлялись по місту в чималій кількості і зустрічі з цими так званими вовчими зграями дійсно не обіцяли нічого хорошого. Один з учасників футбольного матчу згадує про це:

... «За дві години до початку матчу наш автобус рушив до стадіону. Один раз московські фани розгледіли за склом автобусів українських вболівальників і спробували автобус перевернути, але водій дав газу і уникнув неприємностей. Біля воріт спортивної арени міліціонери попросили всіх вийти і обшукали автобус і кожного з нас метало-та міношукачами, а також «обнюхали» спеціально навченими собаками. На трибуну нас провели в тісному кільці омонівців, які і забезпечували нам надійну охорону під час матчу».

Також є беззаперечний факт того, що російські вболівальники розбили вікна автобусу, в якому пересувалась по Москві українська молодіжна збірна. Та і це були квіточки. На передматчевій прес-конференції Йожефа Сабо зустріли відбірним матом, на що наш коуч заявив, що «коли так, то значить Бог у Ваших домівках ніколи не ночував».

Уболівальники розходились у прогнозах. Звісно, що кожен бажав перемоги своїм, але час від часу росіяни казали, що «наші» програють, а українці виграють без проблем.

Цікаво, що збірники оселились не у готелі. Команда, на чолі з Йожефом Сабо, зайняли апартаменти українського посольства у Москві. Думаю, що працівники амбасади були зовсім навіть не проти.

***

Незважаючи на високу ціну, яку запросили організатори за вхід на стадіон, 5-тизіркові «Лужники» були заповнені під самий вінець. Ще б пак! Кожен хотів взяти участь у історичній битві.

Гравці обох команд подарували глядачам захоплююче видовище з неймовірною зарядженістю на боротьбу, жагою до перемоги, повною самовіддачею, високими швидкостями, тотальним пресингом і ... масовими помилками. Майже від самого початку матчу ініціативу захопили господарі поля, які, спираючись на потужну лінію півзахисту, подовгу контролювали м'яч, а в разі його втрати відразу активно вмикалися у відбір. Втім, попри помітну ігрову перевагу, у першій половині першого тайму створити реальну загрозу воротам Шовковського Хохлову, Тітову і компанії не вдалося. Натомість перший гольовий момент створили гравці збірної України, коли після серії рикошетів у штрафному майданчику збірної Росії м'яч потрапив до Реброва, який у боротьбі з чотирма суперниками пробив поруч зі штангою..

Втім загалом друга половина першого тайму також пройшла за ігрової переваги росіян, яка все частіше почала виливатись у небезпечні моменти біля воріт збірної України. Спочатку двома потужними дальніми ударами відзначився Дмітрій Хохлов, перший з яких був переведений на кутовий українським голкіпером, другому трохи бракувало точності. А згодом були вкрай небезпечні неточні удари головою у виконанні Панова - нападник російської збірної завдавав з меж воротарського майданчика по порожніх воротах, та на щастя для синьо-жовтого сектору на «Лужниках» та мільйонній армії біля телевізорів в Україні, схибив.

На посилення тиску на ворота своєї команди головний тренер збірної України Йожеф Сабо відповів, випустивши ще наприкінці першого тайму захисника донецького «Шахтаря» Володимира Микитина, який змінив на полі висунутого уперед форварда Сергія Скаченка. Микитин зайняв місце на лівому фланзі захисту, дозволивши Юрію Дмитруліну перейти на позицію опорного півзахисника, що дещо покращило для збірної України баланс сил у середині поля.

Але самий цимес у матчі припав на другий тайм, який  проходив в тому ж ключі, що і перша половина гри. Повідомлення диктора на «Лужниках» про те, що збірна Франції виграє у ісландців  не залишала росіянам вибору: їх влаштовувала тільки перемога.

Поступово гравці збірної Росії почали активніше йти уперед, все частіше залишаючи вільні зони у власному захисті та ризикуючи отримати контратаку у відповідь. На 62 хвилині Романцев збільшив акцент на атаку, випустивши на поле Бесчастних, якій змінив Андрія Тіхонова. Втім ця заміна не призвела до збільшення тиску на ворота українців, натомість саме гості почали все частіше користуватися можливостями для контратак, не зумівши реалізувати відразу декілька гострих моментів біля воріт збірної Росії

Під час чергової атаки збірної Росії суддя матчу зупинив гру, зафіксувавши неочевидне порушення правил на підступах до штрафного майданчику збірної України, та призначив штрафний удар на відстані 19 метрів від воріт Шовковського. Штрафний виконав естонський росіянин Карпін, який потужним прямим ударом зарядив м'яч у ліву дев’ятку. Рикошет від Головка і 1:0.

Забитий матч докорінно змінив ситуацію на полі, бо збірній України тепер треба було забивати аби зберегти шанс на вихід до фінальної частини Євро-2000. Сабо миттєво випустив свіжих гравців у центр півзахисту — замість Дмитруліна і Максимова вийшли відповідно Сергій Ковальов та Геннадій Мороз.

Забитий гол і активна підтримка трибун надала впевненості гравцям російської команди, які контролювали м'яч, а втрачаючи його, перекривали вільні зони, змушуючи українських футболістів використовувати дальні навіси, які до небезпечних моментів біля воріт суперника не призводили. Та фортуна була на нашій стороні! Арбітр зустрічі призначив штрафний удар за порушення правил Смертіним проти Мізіна. Порушення правил відбулося практично на боковій лінії поля у 35 метрах від воріт збірної Росії. Стандартний удар було виконано Андрієм Шевченком, який по високій траєкторії спрямував м'яч у створ воріт суперника. Рухи Філімонова запам’ятала вся Україна.

Цей гол росіяни не простили мабуть і сьогодні. Сам Олександр згадує, що на кожному стадіоні йому в спину кричали «Україна!», «Шевченко!» та речі менш милозвучні.

Російські ЗМІ на перс-конференції наполягали, що гол Шевченка не більш як випадковість. Та Сабо став горою за «десятку» збірної, заявивши, що це помилка кіпера помножена на майстерність Андрія, який вже не вперше так забиває. Останнє Йожеф Йожефович готовий підтвердити відеодоказами.

Невдалі дії Філімонова пояснювалися дощем, що йшов під час зустрічі, а також освітленням стадіону, що могло засліпити воротаря. Та це вже лірика. Хоча росіяни не заспокоювались, звинувативши Філімонова у «злитті» матчу. Ну недарма його ж потім Лобановський до Києва забрав, хіба не так? ;)

Стадіон вмить затих. Навіть після фінального свистка вболівальники збірної Росії в шоковому стані. Приречено поглядаючи один на одного, вони покидали трибуни і все не могли зрозуміти, як же таке могло трапитися ... Всього якихось п'яти хвилин не вистачило російським футболістам, щоб отримати заповітну путівку в фінальну частину Євро-2000, а тепер вона безповоротно спливла до французів.

Втім, не всі перебували в траурному настрої. Коли українські вболівальники поверталися до автобуса, окремі групи російських фанів спробували пробитися до них через щільне кільце вартових правопорядку, однак останні були напоготові, давши охолонути найбільш «завзятим» головам гумовим кийком. Брати є брати, ну що ви…

Можливо дещо зухвалими, але не менш правдивими виглядають слова Андрія Гусіна. На жаль, уже покійного…

         «Ну що ви на мене так дивитесь? Це ж не я у вас на воротах стояв»

Відзначу, що перемогу (а саме перемогою для нас можна вважати цю нічию) нам подарував тодішній президент Росії Борис Єльцин. Як згадує генеральний продюсер Першого Каналу Ернст:

«Розкажу цікаву історію про ту гру. За п'ять хвилин до кінця матчу, коли наші ще вели 1:0, дзвонить мені прес-секретар Єльцина Сєргєй Медвєдєв, і каже: «Єльцин просить, щоб диктор привітав російську команду з перемогою та виходом на чемпіонат Європи». За словами Ернста, він здивувався, адже сам поєдинок ще не закінчився. «Кажу: «Так не прийнято, наврочимо». «Ні, - відповів він, - Єльцин просить прямо зараз». «Ну, добре - кажу, - спробую додзвонитися до коментатора». І от поки дзвонив, воротар Філімонов встиг зробити свою чорну справу».

До речі, через деякий час після гри керівництво «Лужників» дало вказівку демонтувати та знищити ворота, в які було забито гол Шевченка.

Післяматчеві коментарі головних тренерів були більш ніж академічні:

«Якщо говорити про гру, то шанси були рівні, втім ми заслуговували на перемогу. Мабуть, сьогодні був не наш день, оскільки ми давно не мали стільки моментів, скільки сьогодні. А збірна України так не ризикувала протягом усього турніру.

Я думаю, що сьогодні виставив вірний склад, атакувальний, про який думав протягом декількох днів. Я вдячний усім футболістам і зараз не хочу нікого засуджувати, тим паче, що досі відчуваю стрес. Для мене це страшна катастрофа. Стосовно ж збірної України, то вона мене здивувала хіба що сьогоднішнім результатом. Говорячи про цілі нашої збірної, ми всі маємо розуміти, що національна команда — це верхівка піраміди, яка потребує міцної основи. Держава має звернути увагу на футбол.»

«Гра була вкрай важкою, в ній не можна нікого відзначити. Ми могли як виграти, так і програти. Стосовно ж своєї команди, можу сказати, що вона «перегоріла» до початку матчу. Навіть наші досвідчені легіонери хвилювалися. Через це, звісно, було багато помилок. Максимов, Гусін, Скаченко діяли невпевнено. Я дуже побоювався гола на початку першого тайму, тоді все могло розвалитися. Але добре те, що добре закінчується. Мені шкода, що російська збірна не пройшла до фінальної частини. Це дуже гарна команда, про що я казав ще тоді, коли в неї ніхто не вірив. Автор гола Шевченко — великий гравець, і як би він не грав, ми завжди будемо на нього сподіватися. Трохи прикро, адже наша збірна від другого туру йшла у таблиці на першому місці, а тепер її обійшли французи. Але ж вони — чемпіони світу і своє місце посіли по праву.»

Богдан Матулкін ©