УПЛівці, давайте додому!

Коли до Черкас приїжджає "великий" футбол, місцевий стадіон оживає. Хтось іде уболівати за своїх, хтось - подивитися на клуб із "вишки", а хтось - просто за інерцією. Тому близько п'ятої вечора вулицями біля "Центрального стадіону" важко було пройти. Чоловіки із відкоркованим пивом (міліція люб'язно дозволяла проносити воду та спиртне на трибуни, якщо фанати викидають кришечки) та насінням, дівчата із теплими ковдрами (сидіння холодні та мокрі, а тому кожен забезпечує комфорт як може) тиснуться у вузенькому проході. Ми з подружкою, чи не єдині представниці жіночої статі у групці, досить швидко потрапляємо у середину.

Маленький, ледь не "домашній", стадіон уміщує близько п'яти тисяч уболівальників. Трибуни, хоч і старенькі та змоклі від вранішнього дощу, чисті. Люди шукають вільні місця. Беремо з них приклад. Нашими "футбольними" сусідами виявляються чоловіки років 55 та три навіжені дівчини, які сміються кожен раз, коли мимо пробігає футболіст. Стадіон заповнються і чекає.

П'ятнадцять хвилин - і матч розпочато. "Таврія", яка не дуже вдало грає у Чемпіонаті й береже сили, кидає у бій молодь. Чи то цей факт, чи то бажання черкащан та "Славутича", але гості відразу потрапили у пресинг. Трибуни захвилювалися та почали, хоч і не в лад, скандувати: "Черкаси". "Яка ставка ?" - запитую у подружки, відмахуючись від цигаркового диму, який напускає сусід, та дивлячись на поле. "2-1", - чую у відповідь і погоджуюся із прогнозом. Приємно, іноді, помилятися.

"Ану покажіть, як ви уболіваєте за "Славутич" і поаплодуйте на камеру", - закликає оператор сусідній сектор. Фанати бурхливо реагують. А вже через декілька хвилин отримують нагороду - гол. Це улюбленець публіки Роман Полтавець, продемонструвавши швидкість та техніку, обіграв голкіпера "Таврії". "Слава Україні" - "Героям слава", - прокотилася трибунами хвиля. А ультрас нарешті ожили. Трохи драйву і всі відпочивають. Кінець тайму був менш небезпечним.

Підняти настрій уболівальникам вирішили у перерві організатори, влаштувавши конкурс на точність. "О! - загорівся наш сусіда, роздаючи друзям яблука та розсипаючи матом, - а як ці одинадцять обраних битимуть". А "одинадцять обраних", що мали попасти м'ячем у ворота, синхронно... промахувалися під акомпонемент сміху та оплесків. "Не позорився б ото", - порадив хтось, коли один "боєць" узагалі не попав по м'ячу. Жарти та кпини затихли лише тоді, коли "справжні" команди знову з'явилися на полі.

Гол, забитий "Славутичу" на початку другої половини гри Григорієм Калюжним, підкосив хороший настрій. Дівчата- сміхотунки кудись поділися, ультрас розчинилися у тиші, а над стадіоном згустішав вечір. "Що нам треба? Гол! Що нам треба? Гол!", - чоловік із гучним та владним голосом, що сидів на нашій трибуні, немов оживив фанатів. "Черкаси" залунало синхронно, ультрас активізувалися, а футболісти побігли вперед. Правий фланг "Славутича" раз по раз викликав захоплені олески, а Ярослав Захаревич довів справу до логічого кінця: 2-1.

Фаєри, пісні і навіть танці заполонили стадіон. Десятки телефонів повідомляли про забитий. Ми з подружкою були розчервонілі від емоцій. Хлопці шалено стукали по пласмасових стільчиках, видаючи дикоголосний звук. "Ну за це не гріх і випить", - розрадівся сусід і поліз до своїх товаришів. Замість нього "прислали" неп'ющого. Я засміялася і собі відпила, щоправда, солодкої води.

Черкащани-футболісти ж, окрилені успіхом та підтримкою, перегравали своїх опонентів, хоч і допускали помилки. Здавалося, що таврійці просто не знають, що робити із "нахабними" друголігівцями. Емоції почали переповнювати.

90 хвилина. "Гол-гол-гол", - вимагає майже п'ятитисячне серце черкаського стадіону. Потім на хвилю завмирає і ожива бурхливим емоційним екстазом. А на табло загоряється яскрава цифра "3". "3 - 1". Якби в той момент Олександр Лобов ризикнув балотуватися в президенти, то, безперечно, ним став би. Що творилося на трибунах я навряд зможу описати. Бо абсолютне щастя не вимірюється словами. Черкаси крокують далі. 

Йдучи додому, оминали калюжі та куталися в шарфи. Було темно, вогко та холодно. Однак усю дорогу ми сміялися та жартували. І таким фантастично гарним, як у той вечір, місто уже давно чомусь не було.